Плач 1 глава

Плач Ярэміі
Пераклад Антонія Бокуна → Синода́льный перево́д

 
 

Як сядзіць самотна сталіца, [некалі] шматлюдная! Сталася як удава тая, якая [была] вялікай сярод народаў. Княгіня сярод краінаў сталася нявольніцай!
 
Как одино́ко сиди́т го́род, не́когда многолю́дный! он стал как вдова́; вели́кий ме́жду наро́дами, князь над областя́ми сде́лался да́нником.

Яна плачма плача ўначы, і сьлёзы ейныя на шчоках у яе. Няма для яе пацяшальніка з усіх, што любілі яе; усе сябры ейныя здрадзілі ёй, сталі ворагамі для яе.
 
Го́рько пла́чет он но́чью, и слёзы его́ на лани́тах его́. Нет у него́ утеши́теля из всех, люби́вших его́; все друзья́ его́ измени́ли ему́, сде́лались врага́ми ему́.

Юдэя ўзята ў палон, [яна] ў горы і няволі вялікай, яна жыве паміж паганамі, не знаходзіць супачынку; усе перасьледвальнікі ейныя дагналі яе ў [месцах] цесных.
 
Иу́да пересели́лся по причи́не бе́дствия и тя́жкого ра́бства, посели́лся среди́ язы́чников и не нашёл поко́я; все, пресле́довавшие его́, насти́гли его́ в те́сных места́х.

Смутныя шляхі [дачкі] Сыёну, ніхто ня прыйдзе на сьвяты; усе брамы яе спустошаныя; сьвятары яе енчаць; дзяўчаты яе пакутуюць, і горка ёй.
 
Пути́ Сио́на се́туют, потому́ что нет иду́щих на пра́здник; все воро́та его́ опусте́ли; свяще́нники его́ вздыха́ют, деви́цы его́ печа́льны, го́рько и ему́ самому́.

Прыгнятальнікі яе сталіся галавою, ворагі яе маюць посьпех, бо ГОСПАД даў ёй пакуты за мноства правінаў яе; дзеці яе пайшлі ў палон перад абліччам прыгнятальніка.
 
Враги́ его́ ста́ли во главе́, неприя́тели его́ благоде́нствуют, потому́ что Госпо́дь насла́л на него́ го́ре за мно́жество беззако́ний его́; де́ти его́ пошли́ в плен впереди́ врага́.

І адыйшла ад дачкі Сыёну ўся велічнасьць яе; князі яе сталіся як алені, якія не знаходзяць пашы, і ідуць яны бяз сілы перад перасьледвальнікам.
 
И отошло́ от дще́ри Сио́на всё её великоле́пие; князья́ её — как оле́ни, не находя́щие па́жити; обесси́ленные они́ пошли́ вперёд пого́нщика.

Узгадвае Ерусалім у дні нядолі сваёй і гаротнасьці сваёй усе каштоўнасьці свае, якія былі ў дні даўнейшыя, [перад тым,] як патрапіў народ ягоны ў руку прыгнятальніка, і няма нікога, хто дапаможа яму, і бачаць гэта прыгнятальнікі, і сьмяюцца з руінаў ягоных.
 
Вспо́мнил Иерусали́м, во дни бе́дствия своего́ и страда́ний свои́х, о всех драгоце́нностях свои́х, каки́е бы́ли у него́ в пре́жние дни, тогда́ как наро́д его́ пал от руки́ врага́, и никто́ не помога́ет ему́; неприя́тели смо́трят на него́ и смею́тся над его́ суббо́тами.

Грэхам зграшыла [дачка] Ерусаліму, дзеля гэтага сталася нячыстаю; усе, хто шанавалі яе, пагарджаюць ёю, бо бачылі голасьць ейную; яна таксама енчыць і адварочваецца [ад усіх].
 
Тя́жко согреши́л Иерусали́м, за то и сде́лался отврати́тельным; все, прославля́вшие его́, смо́трят на него́ с презре́нием, потому́ что уви́дели наготу́ его́; и сам он вздыха́ет и отвора́чивается наза́д.

Нячыстасьць ейная — на прыполах ейных, яна ня ўзгадвала пра канец свой; і яна ўпала незвычайна, не было пацяшальніка ў яе. «Глянь, ГОСПАДЗЕ, на нядолю маю, бо ўзьвялічыўся вораг».
 
На подо́ле у него́ была́ нечистота́, но он не помышля́л о бу́дущности свое́й и поэ́тому необыкнове́нно уни́зился, и нет у него́ утеши́теля. «Воззри́, Го́споди, на бе́дствие моё, и́бо враг возвели́чился!»

Прыгнятальнік выцягнуў руку сваю на ўсе каштоўныя рэчы ейныя, яна бачыла, што ўвайшлі ў сьвятыню ейную пагане, пра якіх Ты загадаў, што яны ня ўвойдуць у царкву Тваю.
 
Враг простёр ру́ку свою́ на всё са́мое драгоце́нное его́; он ви́дит, как язы́чники вхо́дят во святи́лище его́, о кото́ром Ты запове́дал, что́бы они́ не вступа́ли в собра́ние Твоё.

Увесь народ ейны енчыць, шукаючы хлеба, яны аддалі каштоўныя рэчы свае за ежу, каб ажывіць душу сваю. «Глянь, ГОСПАДЗЕ, і прыгледзься, бо я сталася нікчэмнаю».
 
Весь наро́д его́ вздыха́ет, ища́ хле́ба, отдаёт драгоце́нности свои́ за пи́щу, что́бы подкрепи́ть ду́шу. «Воззри́, Го́споди, и посмотри́, как я уни́жен!»

«Гэта нішто для вас! Усе вы, што ідзеце па дарозе, прыгледзьцеся і пабачце, ці ёсьць такі боль, як мой боль, які зроблены мне, якім ГОСПАД даў пакуты [мне] ў дзень палючага гневу Свайго.
 
Да не бу́дет э́того с ва́ми, все проходя́щие путём! взгляни́те и посмотри́те, есть ли боле́знь, как моя́ боле́знь, кака́я пости́гла меня́, каку́ю насла́л на меня́ Госпо́дь в день пла́менного гне́ва Своего́?

З вышыні Ён паслаў агонь у косткі мае і запанаваў над імі; расьцягнуў сетку на ногі мае, павярнуў мяне назад, зрабіў мяне спустошанаю і мляваю ўвесь дзень.
 
Свы́ше посла́л Он ого́нь в ко́сти мои́, и он овладе́л и́ми; раски́нул сеть для ног мои́х, опроки́нул меня́, сде́лал меня́ бе́дным и томя́щимся вся́кий день.

Ярмо правінаў маіх зьвязана рукою Ягонай; яны сплеценыя, узыйшлі на шыю маю; Ён паваліў сілу маю; Госпад аддаў мяне ў рукі, з якіх я не магу вырвацца.
 
Ярмо́ беззако́ний мои́х свя́зано в руке́ Его́; они́ сплетены́ и подня́лись на ше́ю мою́; Он осла́бил си́лы мои́. Госпо́дь отда́л меня́ в ру́ки, из кото́рых не могу́ подня́ться.

Госпад сапхнуў усіх дужых сярод мяне, склікаў грамаду супраць мяне, каб струшчыць юнакоў маіх; як у тоўчні, стаптаў Госпад дзяўчыну, дачку Юды.
 
Всех си́льных мои́х Госпо́дь низложи́л среди́ меня́, созва́л про́тив меня́ собра́ние, что́бы истреби́ть ю́ношей мои́х; как в точи́ле, истопта́л Госпо́дь де́ву, дочь Иу́ды.

З гэтае прычыны я плачу; вока маё, вока маё выцякае вадою, бо далёка ад мяне пацяшальнік, які ажывіў бы душу маю; сыны мае зьнішчаныя, бо ўзьвялічыўся вораг».
 
Об э́том пла́чу я; о́ко моё, о́ко моё излива́ет во́ды, и́бо далеко́ от меня́ утеши́тель, кото́рый оживи́л бы ду́шу мою́; де́ти мои́ разорены́, потому́ что враг превозмо́г.

Выцягвае рукі свае [дачка] Сыёну, няма каму пацешыць яе. ГОСПАД загадаў пра Якуба, вакол яго прыгнятальнікі ягоныя; [дачка] Ерусаліму сталася нячыстаю сярод іх.
 
Сио́н простира́ет ру́ки свои́, но утеши́теля нет ему́. Госпо́дь дал повеле́ние о Иа́кове врага́м его́ окружи́ть его́; Иерусали́м сде́лался ме́рзостью среди́ них.

«Праведны ГОСПАД, бо я бунтавалася супраць [слова] вуснаў Ягоных. Слухайце, прашу, усе народы, і пабачце боль мой: дзяўчаты мае і юнакі мае пайшлі ў палон.
 
Пра́веден Госпо́дь, и́бо я непоко́рен был сло́ву Его́. Послу́шайте, все наро́ды, и взгляни́те на боле́знь мою́: де́вы мои́ и ю́ноши мои́ пошли́ в плен.

Я клікала каханкаў маіх, але яны падманулі мяне; сьвятары мае і старшыні мае гінуць у горадзе, шукаючы ежы сабе, каб ажывіць душы свае.
 
Зову́ друзе́й мои́х, но они́ обману́ли меня́; свяще́нники мои́ и ста́рцы мои́ издыха́ют в го́роде, ища́ пи́щи себе́, что́бы подкрепи́ть ду́шу свою́.

Глянь, ГОСПАДЗЕ, бо цесна мне, унутранасьць мая скорчылася, сэрца маё пераварочваецца ў-ва мне, бо бунтуючыся, я збунтавалася; звонку меч забірае дзяцей, а ў доме — сьмерць.
 
Воззри́, Го́споди, и́бо мне те́сно, волну́ется во мне вну́тренность, се́рдце моё переверну́лось во мне за то, что я упо́рно проти́вился Тебе́; отвне́ обесча́дил меня́ меч, а до́ма — как смерть.

Яны пачулі, што я енчу, і няма каму пацешыць мяне; усе ворагі мае пачулі пра нядолю маю і цешацца, што Ты ўчыніў [гэта]. Прывядзі [на іх] дзень, які Ты прадказаў, і няхай будзе з імі, як са мною!
 
Услы́шали, что я стена́ю, а утеши́теля у меня́ нет; услы́шали все враги́ мои́ о бе́дствии моём и обра́довались, что Ты соде́лал э́то: о, е́сли бы Ты повеле́л наступи́ть дню, предречённому Тобо́ю, и они́ ста́ли бы подо́бными мне!

Няхай уся ліхота іхняя прыйдзе перад аблічча Тваё, і ўчыні ім так, як Ты ўчыніў мне за ўсе правіны мае, бо вялікі енк мой, і сэрца маё млоснае».
 
Да предста́нет пред лицо́ Твоё вся зло́ба их; и поступи́ с ни́ми так же, как Ты поступи́л со мно́ю за все грехи́ мои́, и́бо тя́жки сто́ны мои́, и се́рдце моё изнемога́ет.



2007–2024. Зроблена з любоўю для тых, што любяць і шукаюць Бога. Калі ў вас ёсць пытанні ці пажаданні, то пішыце нам: bible-man@mail.ru.