Ламентацыі 1 глава

Ламентацыі Ярэміі
Пераклад Чарняўскага 2017 → Синода́льный перево́д

 
 

О, як сумуе адзінокі горад, калісь такі людны, стаўся ён быццам удавою, валадар народаў; князь над правінцыямі, апынуўся ён пад данінаю.
 
Как одино́ко сиди́т го́род, не́когда многолю́дный! он стал как вдова́; вели́кий ме́жду наро́дами, князь над областя́ми сде́лался да́нником.

Горка ён плача ўсю ноч, і слёзы яго на шчаках яго, няма каму яго суцешыць з усіх прыяцеляў яго: усе сябры яго адвярнуліся ад яго, сталіся яму ворагамі.
 
Го́рько пла́чет он но́чью, и слёзы его́ на лани́тах его́. Нет у него́ утеши́теля из всех, люби́вших его́; все друзья́ его́ измени́ли ему́, сде́лались врага́ми ему́.

Пайшоў на выгнанне Юда з прычыны прыцяснення і вялікай няволі; жыве ён між народамі, не знаходзіць супакою, усе пераследнікі яго ловяць яго сярод прыцясненняў.
 
Иу́да пересели́лся по причи́не бе́дствия и тя́жкого ра́бства, посели́лся среди́ язы́чников и не нашёл поко́я; все, пресле́довавшие его́, насти́гли его́ в те́сных места́х.

Дарогі Сіёна пустуюць, бо няма нікога, хто б пайшоў на святы; усе брамы яго панішчаны, войкаюць святары ў смутку, дзяўчаты яго зняважаны, і сам ён горыччу прыгнечаны.
 
Пути́ Сио́на се́туют, потому́ что нет иду́щих на пра́здник; все воро́та его́ опусте́ли; свяще́нники его́ вздыха́ют, деви́цы его́ печа́льны, го́рько и ему́ самому́.

Ворагі сталі на чале яго, непрыяцелі яго жывуць бяспечна, Госпад бо яго прыціснуў моцна за многія яго злачынствы. Дзяцей яго вядуць нявольнікамі пад наглядам крыўдзіцеля.
 
Враги́ его́ ста́ли во главе́, неприя́тели его́ благоде́нствуют, потому́ что Госпо́дь насла́л на него́ го́ре за мно́жество беззако́ний его́; де́ти его́ пошли́ в плен впереди́ врага́.

І страціла дачка Сіёна ўсю дастойнасць сваю, кіраўнікі яе — як алені, не знаходзячыя пашы сабе; валакуцца зняможаныя на вачах пераследніка.
 
И отошло́ от дще́ри Сио́на всё её великоле́пие; князья́ её — как оле́ни, не находя́щие па́жити; обесси́ленные они́ пошли́ вперёд пого́нщика.

Успомніў Ерузалім дні гора свайго і выгнання, усе каштоўнасці свае, якія меў у даўнасці, пакуль не ўпаў народ яго ў рукі варожыя і ніхто яму не дапамог; бачылі яго ворагі і насміхаліся з загубы яго.
 
Вспо́мнил Иерусали́м, во дни бе́дствия своего́ и страда́ний свои́х, о всех драгоце́нностях свои́х, каки́е бы́ли у него́ в пре́жние дни, тогда́ как наро́д его́ пал от руки́ врага́, и никто́ не помога́ет ему́; неприя́тели смо́трят на него́ и смею́тся над его́ суббо́тами.

Зграшыў цяжка Ерузалім, таму стаўся абрыдлым для ўсіх; усе, хто ганарыліся ім, пагардзілі ім, бо бачылі подласць яго: сам ён, уздыхаючы, павярнуўся назад.
 
Тя́жко согреши́л Иерусали́м, за то и сде́лался отврати́тельным; все, прославля́вшие его́, смо́трят на него́ с презре́нием, потому́ что уви́дели наготу́ его́; и сам он вздыха́ет и отвора́чивается наза́д.

На краях шатаў яго — бруд, не ўспамінае ён пра будучыню сваю, страшна зняважаны ён, не мае нікога, хто б пацешыў. «Пабач, Госпадзе, гора маё, бо перамогу бярэ вораг».
 
На подо́ле у него́ была́ нечистота́, но он не помышля́л о бу́дущности свое́й и поэ́тому необыкнове́нно уни́зился, и нет у него́ утеши́теля. «Воззри́, Го́споди, на бе́дствие моё, и́бо враг возвели́чился!»

Вораг працягнуў руку сваю на ўсе яго каштоўнасці, а ён глядзеў на паганаў, як уварваліся ў святыню яго, хоць забараніў Ты ім уваходзіць на сход Твой.
 
Враг простёр ру́ку свою́ на всё са́мое драгоце́нное его́; он ви́дит, как язы́чники вхо́дят во святи́лище его́, о кото́ром Ты запове́дал, что́бы они́ не вступа́ли в собра́ние Твоё.

Увесь народ яго стогне, шукаючы хлеба, на ежу выдалі каштоўнасці свае, каб ажывіць душу: «Зірні, Госпадзе, і ўзваж, бо стаўся я нікчэмны!
 
Весь наро́д его́ вздыха́ет, ища́ хле́ба, отдаёт драгоце́нности свои́ за пи́щу, что́бы подкрепи́ть ду́шу. «Воззри́, Го́споди, и посмотри́, как я уни́жен!»

О вы ўсе, што ідзяце дарогаю, прыгледзьцеся і пабачце, ці ёсць пакута, як мая пакута, якую прыгатаваў мне, якою прыціснуў мяне Госпад у дзень, калі ўзгарэўся гнеў Яго.
 
Да не бу́дет э́того с ва́ми, все проходя́щие путём! взгляни́те и посмотри́те, есть ли боле́знь, как моя́ боле́знь, кака́я пости́гла меня́, каку́ю насла́л на меня́ Госпо́дь в день пла́менного гне́ва Своего́?

З гары агонь саслаў Ён, запусціў яго ў косці мае; раскінуў сець на ногі мае, павярнуў Ён мяне назад: пакінуў мяне адзінокага, апанаванага тугой увесь дзень.
 
Свы́ше посла́л Он ого́нь в ко́сти мои́, и он овладе́л и́ми; раски́нул сеть для ног мои́х, опроки́нул меня́, сде́лал меня́ бе́дным и томя́щимся вся́кий день.

Сачыў Ён за маімі злачынствамі, рукой Яго згорнуты яны ды ўскладзены на шыю маю, аслабіў Ён сілу маю. Аддаў мяне Госпад у руку, з якой не змагу ніяк падняцца.
 
Ярмо́ беззако́ний мои́х свя́зано в руке́ Его́; они́ сплетены́ и подня́лись на ше́ю мою́; Он осла́бил си́лы мои́. Госпо́дь отда́л меня́ в ру́ки, из кото́рых не могу́ подня́ться.

Выдаліў спасярод мяне Госпад усіх волатаў маіх, зборышча прызваў супраць мяне, каб знішчыць юнакоў маіх, як вінатокам, стаптаў Госпад дзеву, дачку Юды.
 
Всех си́льных мои́х Госпо́дь низложи́л среди́ меня́, созва́л про́тив меня́ собра́ние, что́бы истреби́ть ю́ношей мои́х; как в точи́ле, истопта́л Госпо́дь де́ву, дочь Иу́ды.

Таму я і плачу, ды вока маё цячэ слязой, бо далёкім ад мяне стаўся Суцяшальнік, Той, Хто ажыўляе душу маю; сыны мае прапалі, бо перамог вораг».
 
Об э́том пла́чу я; о́ко моё, о́ко моё излива́ет во́ды, и́бо далеко́ от меня́ утеши́тель, кото́рый оживи́л бы ду́шу мою́; де́ти мои́ разорены́, потому́ что враг превозмо́г.

Распасцёр Сіён рукі свае — няма каму яго суцяшаць, Госпад даў загад супраць Якуба, ворагі яго акружылі, стаўся Ерузалім, як спаганены нячыстасцю між імі.
 
Сио́н простира́ет ру́ки свои́, но утеши́теля нет ему́. Госпо́дь дал повеле́ние о Иа́кове врага́м его́ окружи́ть его́; Иерусали́м сде́лался ме́рзостью среди́ них.

«Справядлівы ёсць Госпад, бо супрацівіўся я слову вуснаў Яго. Слухайце, малю, усенькія народы, ды паглядзіце на боль мой: дзяўчаты мае і юнакі мае пайшлі ў няволю.
 
Пра́веден Госпо́дь, и́бо я непоко́рен был сло́ву Его́. Послу́шайте, все наро́ды, и взгляни́те на боле́знь мою́: де́вы мои́ и ю́ноши мои́ пошли́ в плен.

Клікаў я прыяцеляў сваіх, але яны мяне падманулі, святары мае і старэйшыны мае прапалі ў горадзе, бо шукалі харчоў сабе, каб ажывіць душу сваю.
 
Зову́ друзе́й мои́х, но они́ обману́ли меня́; свяще́нники мои́ и ста́рцы мои́ издыха́ют в го́роде, ища́ пи́щи себе́, что́бы подкрепи́ть ду́шу свою́.

Зірні, Госпадзе, бо я пакутую; трасецца нутро маё, сціскаецца сэрца маё ўва мне, бо я быў надзвычай праціўны Табе, на дварэ пагражае мне меч, а дома — смерць.
 
Воззри́, Го́споди, и́бо мне те́сно, волну́ется во мне вну́тренность, се́рдце моё переверну́лось во мне за то, что я упо́рно проти́вился Тебе́; отвне́ обесча́дил меня́ меч, а до́ма — как смерть.

Паслухай, як я ўздыхаю, — ды няма каму мяне пацешыць; усе ворагі мае, пачуўшы аб няшчасці маім, цешацца, бо Ты гэта зрабіў. Прывядзі той дзень, які Ты прадказаў, каб сталіся яны падобнымі да мяне.
 
Услы́шали, что я стена́ю, а утеши́теля у меня́ нет; услы́шали все враги́ мои́ о бе́дствии моём и обра́довались, что Ты соде́лал э́то: о, е́сли бы Ты повеле́л наступи́ть дню, предречённому Тобо́ю, и они́ ста́ли бы подо́бными мне!

Няхай уся іх ліхота выйдзе перад аблічча Тваё, і ім зрабі так, як мне зрабіў дзеля ўсялякіх злачынстваў маіх; вялікія бо стагнанні мае і сэрца маё сумуе».
 
Да предста́нет пред лицо́ Твоё вся зло́ба их; и поступи́ с ни́ми так же, как Ты поступи́л со мно́ю за все грехи́ мои́, и́бо тя́жки сто́ны мои́, и се́рдце моё изнемога́ет.



2007–2024. Зроблена з любоўю для тых, што любяць і шукаюць Бога. Калі ў вас ёсць пытанні ці пажаданні, то пішыце нам: bible-man@mail.ru.