1 Фессалоникийцам 2 глава

Первое послание к Фессалоникийцам святого апостола Павла
Перевод Еп. Кассиана → Українська Біблія. Турконяк

Ибо вы сами знаете, братья, о входе нашем к вам, что он не оказался тщетным;

Адже ви самі знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним.

но, пострадав пред тем и потерпев поношение, как вы знаете, в Филиппах, мы дерзнули в Боге нашем возвестить вам Евангелие Божие среди великой борьбы,

Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг, та у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Боже Євангеліє.

Ибо наш призыв — не от заблуждения и не от нечистоты и не в лукавстве,

Адже наш заклик не від омани, ні через нечистоту, ні від лукавства.

но, как мы были подвергнуты Богом испытанию, чтобы вверено было нам Евангелие, — так мы и говорим, не людям угождая, но Богу, испытывающему сердца наши.

Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангеліє, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця.

Ибо мы не приходили никогда со словами лести, как вы знаете, ни с тайной корыстью — Бог свидетель! —

Бо ніколи, як вам відомо, у нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, — Бог свідок.

и не ища славы человеческой ни от вас, ни от других.

Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших,

Как Христовы апостолы, мы могли бы отяготить вас, но мы были тихи между вами, подобно как кормилица лелеет своих детей.

хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей.

Так в сердечном устремлении к вам мы хотели передать вам не только Евангелие Божие, но и свою жизнь, потому что вы стали нам дороги.

Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Боже Євангеліє, але й свої душі, бо ви стали для нас любими.

Ибо вы помните, братья, труд наш и изнурение: ночью и днём трудясь, чтобы не обременить кого из вас, мы проповедали вам Евангелие Божие.

Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Боже Євангеліє.

Вы свидетели и Бог, как свято и праведно и безупречно показали мы себя вам верующим, —

Ви та Бог — свідки, які святі, праведні та непорочні були ми для вас, котрі повірили.

вы это знаете, — как каждого из вас в отдельности, словно отец детей своих,

Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей,

мы увещали вас и ободряли и заклинали, чтобы жить вам достойно Бога, призывающего вас в Свое Царство и славу.

ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу.

А потому и мы благодарим Бога непрестанно, что, приняв проповеданное нами слово Божие, вы приняли не слово человеческое, но слово Божие, каково оно воистину; оно и действует в вас верующих.

Тому ми постійно дякуємо Богові за те, що ви, прийнявши почуте від нас Слово Боже, сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих.

Ибо вы стали подражателями, братья, церквей Божиих, которые в Иудее во Христе Иисусе, потому что вы выстрадали от своих соплеменников то же самое, что и они от Иудеев,

Адже ви, брати, стали наслідувати Божі Церкви, які в Ісусі Христі є в Юдеї, бо і ви так само потерпіли від своїх земляків, як і вони від юдеїв,

которые убили и Господа Иисуса и пророков, и воздвигли на нас гонение, и Богу не угождают и всем людям противятся;

які вбили й Господа Ісуса та [Його] пророків, та й нас переслідували; і Богові не догодили, і ворожо настроєні до всіх людей,

они мешают нам говорить язычникам, чтобы они были спасены, и чрез то всегда наполняют меру своих грехов. Но, наконец, постиг их гнев.

перешкоджають нам говорити язичникам, аби спаслися, і тим самим вони постійно доповнюють свої гріхи. Зрештою, спіткав же їх гнів.

Мы же, братья, на короткое время осиротевшие в разлуке с вами, — лицом, не сердцем, — с тем большим желанием постарались увидеть лицо ваше,

А ми, брати, були розлучені з вами на короткий час, — особисто, але не серцем, — та з великим бажанням намагалися побачити ваші обличчя.

потому что мы пожелали придти к вам, — я Павел и раз и два, — но помешал нам сатана.

Тому ми хотіли прийти до вас, — я, Павло, і один раз, і другий, — але перешкодив нам сатана.

Ибо кто наша надежда, или радость или венец похвалы — не вы ли тоже — пред Господом нашим Иисусом Христом в Его пришествие?

Бо хто є нашою надією, радістю чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу?

Ибо вы — слава наша и радость.

Адже ви — наша слава і радість!

« 1 глава 3 глава »