Якуба 1 глава

Пасланьне Якуба
Пераклад Л. Дзекуць-Малея → Переклад Огієнка

 
 

Якуб, раб Бога і Госпада Ісуса Хрыста, — дванаццацём родам, што расьцярушаны, — ра́давацца!
 
Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

З вялікаю радасьцяй прымайце (гзта), браты маі, калі папада́еце ў розныя спакушэньні,
 
Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

ве́даючы, што выпрабаваньне вашае ве́ры вытварае цярплівасьць;
 
знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

цярплівасьць жа няхай мае закончанае дзе́ла, каб вы былі закончанымі й поўнымі, бяз ніякае нястачы.
 
А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Калі-ж у каго з вас не хапае мудрасьці, няхай просіць у Бога, які дае́ ўсім проста і без дакораў, — і будзе яму дадзена.
 
А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Але няхай просіць з ве́раю, ані не сумляваючыся, бо той, хто сумляваецца, падобны да марское хвалі, якую ве́цер уздыймае й разьбівае.
 
Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Дык няхай ня думае гэткі чалаве́к, што не́шта дастане ад Госпада.
 
Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Двудушны чалаве́к няцьвёрды на ўсіх сваіх шляхох.
 
Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Няхай жа хваліцца паніжаны брат сваей высокасьцяй,
 
А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

а багаты сваім паніжэньнем, бо праміне́, як цьве́т на траве́.
 
а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

Бо ўзыйшло сонца са сьпе́кай і высушыла траву, і цьве́т яе́ апаў, і хараство аблічча яе счэзла; гэтак і багаты на шляхох сваіх завяне.
 
бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Шчасьлівы чалаве́к, які выдзе́ржывае спакусу, бо, як выпрабаваны, ён дастане вянок жыцьця, што абяцаў Госпад тым, хто любіць Яго.
 
Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

У часе спакушэньня ніхто хай ня кажа: Бог мяне́ спакушае; бо Бог не спакушаецца злом, і сам нікога не спакушае.
 
Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

А кожны спакушаецца, захоплены й прываблены ўласным пажаданьнем;
 
Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

а пасьля пажаданьне, зачаўшы, спараджае грэх, а зроблены грэх спараджае сьме́рць.
 
Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Не баламуцьцеся, браты маі ўмілаваныя:
 
Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

кожнае добрае даньнё і кожны дасканалы дар зыходзе з вышыні, ад Айца сьве́тласьцяў, у Якога няма адме́ны, ані зьме́ннасьці.
 
Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Захаце́ўшы, спарадзіў нас словам праўды, каб быць нам нейкім пачаткам тварэньняў Яго.
 
Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Дык вось, браты маі ўмілаваныя, усякі чалаве́к няхай будзе хуткі паслухаць, павольны гаварыць, няскоры гне́вацца,
 
Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

бо гне́ў чалаве́ка ня творыць праўды Божае.
 
Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Дзеля гэтага, адклаўшы ўсякі бруд і астачу злосьці, у пакоры прыме́це насаджа́нае слова, што душы вашыя збавіць можа.
 
Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Будзьце-ж выпаўніцелямі слова, а не слухача́мі толькі, ашуківаючымі самых сябе́.
 
Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бо хто слухае слова і не выпаўняе, той падобны да чалаве́ка, які разглядае прыраджонае аблічча свае́ ў люстры:
 
Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

ён паглядзе́ў на сябе́ і адыйшоўся, ды ўраз жа забыўся, які ён.
 
бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Але хто ўглыбляецца ў дасканалы закон свабоды і трывае ў ім, той, стаючыся не слухачом забываючымся, але выпаўніцелем дзе́ла, шчасьлівы будзе ў дзе́яльнасьці.
 
А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Калі хто сярод вас думае, што ён багабойны, ды не закелза́е языка свайго, але ашуківае сэрца свае́, у таго багабойнасьць пустая.
 
Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Чыстая і беззаганная багабойнасьць перад Богам Айцом — у тым, каб даглядаць сірот і ўдоваў у горы іх і дзяржацца неапага́неным ад сьвету.
 
Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.



2007–2024. Зроблена з любоўю для тых, што любяць і шукаюць Бога. Калі ў вас ёсць пытанні ці пажаданні, то пішыце нам: bible-man@mail.ru.