1 Царств 1 глава

Первая книга Царств
Новый русский перевод → Переклад Огієнка

Был некий человек из Раматаима, цуфит[1] из нагорий Ефрема, которого звали Элкана. Он был сыном Иерохама, сына Элигу, сына Тоху, сына Цуфа, ефремит.

I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

У Элканы было две жены. Одну звали Анна, а другую — Фенанна. У Фенанны были дети, у Анны же их не было.

А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

Из года в год этот человек ходил из своего города в Шило, чтобы поклоняться и приносить жертву Господу Сил[2]. Хофни и Пинехас, два сына Илия, были там священниками Господа.

А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

Всякий раз, когда Элкана приносил жертву, он давал части мяса своей жене Фенанне и всем её сыновьям и дочерям.

І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

Но Анне он давал двойную часть[3], потому что любил её, хотя Господь не давал ей детей.

а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

Оттого что Господь не давал детей Анне, её соперница жестоко изводила и унижала её.

А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

Так продолжалось из года в год. Всякий раз, когда Анна ходила в дом Господа, соперница изводила её, и та плакала и не ела.

І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

Элкана говорил ей: — Анна, почему ты плачешь? Почему не ешь? Почему скорбит твое сердце? Разве я не значу для тебя больше, чем десять сыновей?

І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

Однажды, когда они поели и попили в Шило, Анна встала. Священник Илий сидел у дверей храма[4] Господа.

І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

Скорбя душой, Анна горько плакала и молилась Господу.

А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

Она дала обет, говоря: — О Господь Сил, если Ты только посмотришь на горе Своей служанки и вспомнишь меня, если не забудешь Свою служанку, но дашь ей сына, то я отдам его Господу на всю жизнь, и бритва никогда не коснется его головы.[5]

І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

Пока она молилась Господу, Илий следил за её губами.

І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

Анна молилась в сердце, её губы двигались, но голоса слышно не было. Илий подумал, что она пьяна,

А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

и сказал ей: — Долго ли ты ещё будешь пьяной? Протрезвись от вина!

І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

— Нет, мой господин, — ответила Анна, — я глубоко скорблю. Я не пила ни вина, ни пива. Я изливала душу перед Господом.

А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

Не думай, что твоя служанка — нечестивая женщина; я молилась здесь из-за великой боли и печали.

Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

Илий ответил: — Иди с миром, и пусть Бог Израиля даст тебе то, о чем ты Его просила.

І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

Она сказала: — Пусть твоя служанка найдет расположение в твоих глазах. Затем она пошла своей дорогой, поела, и лицо её уже больше не было печально.

А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

На следующее утро они встали рано, поклонились Господу и пустились в обратный путь к себе домой, в Раму. Элкана лег со своей женой Анной, и Господь вспомнил про неё.

І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

Через некоторое время Анна зачала и родила сына. Она назвала его Самуилом,[6] говоря: «Я назвала его так, потому что я просила его у Господа».

І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

В следующий раз, когда Элкана вместе со всей своей семьей отправился принести жертву Господу и исполнить обет,

І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

Анна не пошла. Она сказала мужу: — После того как ребенок будет отнят от груди, я отведу его в Шило, чтобы он предстал перед Господом. Он останется там жить навсегда.[7]

А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

— Поступай, как тебе угодно, — сказал ей муж. — Оставайся здесь, пока не отнимешь его от груди. И пусть Господь утвердит Свое[8] слово. Она оставалась дома и кормила своего сына до тех пор, пока не отняла его от груди.

І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

После того как он был отнят от груди, она привела мальчика в дом Господа в Шило. Анна взяла с собой трехлетнего быка[9], ефу[10] муки и мех вина.

А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

Заколов быка и взяв его, Анна с мальчиком пришли к Илию,

І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

и она сказала ему: — Верно, как и то, что ты жив, мой господин, я — та самая женщина, которая стояла здесь, рядом с тобой, молясь Господу.

І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

Я молилась об этом ребенке, и Господь дал мне то, о чем я Его просила.

Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

Теперь я отдаю его Господу. Пусть он принадлежит Господу всю его жизнь. И он[11] поклонился там Господу.

А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

Примечания:

Новый русский перевод

1 [1] — Или: из Раматаим-Цофима.

3 [2] — Господь Сил. Евр. ЙГВГ Цевао́т (Яхве-Саваоф).

5 [3] — Смысл этого места в евр. тексте неясен.

9 [4] — В знач.: «скинии».

11 [5] — Анна дала за сына обет назорейства. Об обете назорейства см. Чис 6:1-21.

20 [6] — Евр. Шмуэ́ль. По звучанию напоминает фразу: услышанная Богом.

22 [7] — Так в евр. тексте; в некот. древн. евр. переводах и рукописях есть продолжение: « Я посвятила его как назорея на всю его жизнь».

23 [8] — Так в евр. тексте; в некот. древн. евр. переводах и рукописях: твое.

24 [9] — Так в одной из древн. евр. рукописей и в некот. древн. переводах; в нормативном евр. тексте: трех быков.

24 [10] — Вероятно, около 16 кг.

28 [11] — В некот. древн. евр. переводах и рукописях: они.

« 4 глава 2 глава »