Переклад Хоменка
1 Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї:
2 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи,
4 що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.
5 Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення.
6 Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо.
7 Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах.
8 Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити.
9 Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих.
10 Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас,
11 якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас.
12 Слава наша — це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, — у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті.
13 Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою,
14 як вже зрозуміли нас частинно, що ми — ваша слава, як і ви — наша в день Господа нашого Ісуса Христа.
15 В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість,
16 а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею.
17 Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»?
18 Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.»
19 Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували — я, Сильван і Тимотей, — не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було.
20 Скільки бо обітниць Божих у ньому — «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.
21 Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог,
22 який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.
23 А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт.
24 Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати — вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.
Толкования Августина
Стих 12
Лучший отзыв сделан о Катоне1. О нем Саллюстий говорит: «Чем менее он искал славы, тем более она следовала за ним»2. Слава, которой они страстно желали, представляет собой суждение людей, хорошо думающих о людях. Поэтому лучше та добродетель, которая не удовлетворяется судом человеческим, а только судом своей собственной совести. Соответственно этому апостол говорит: Ибо похвала наша сия есть свидетельство совести нашей. И в другом месте: Каждый да испытывает свое дело, и тогда будет иметь похвалу только в себе, а не в другом (4 Каждый да испытывает свое дело, и тогда будет иметь похвалу только в себе, а не в другом, Гал 6:4). Итак, не добродетель должна гнаться за славой, честью и властью, которых они желали для себя и которых добрые люди старались достигнуть добрыми искусствами, а напротив — они должны гнаться за добродетелью. Единственно истинная добродетель есть та, которая стремится к той цели, в которой заключается благо человека, не имеющее в сравнении с собой ничего лучшего. Поэтому и почестей, которых Катон просил, он не должен был просить, а их само общество должно было дать ему за его добродетель, без его просьбы.
Примечания
- 1 — Катон Младший (95−46 до н.э.) — римский аристократ и политический деятель.
- 2 — См. Саллюстий, О заговоре Катилипы 54.
Источник: О граде Божием 5.12, CCSL 47:145
Стих 19
Когда же мы исповедуемся в том, что солгали, мы говорим правду, поскольку говорим то, что знаем; а мы знаем, что солгали. Но Слово, Которое есть Бог и Которое сильнее нас, такого не может... Не о себе Он говорит, но об Отце, от Которого все, что Он говорит, ибо Отец говорит особым образом. Великая сила этого Слова в том, что Оно не может лгать, потому что в Нем не могут быть да и нет ничем, кроме да, да; нет, нет. Что не является истинным, даже не может быть названо словом.
Источник: О Троице 15.15, CCSL 50А:498.