2 Самуїла 1 глава

Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
Переклад Хоменка → Елизаветинская на русском

По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі.

И бысть егда умре саул, и давид возвратися победив амалика, и пребысть давид в секелазе дни два.

Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився.

И бысть в третий день, и се, муж прииде от полка людий сауловых, ризы же его (бяху) раздраны, и персть на главе его: и бысть егда вниде к давиду (отрок), и пад на земли поклонися ему.

Спитав його Давид: “Звідки ти прийшов?” А той йому відповів: “Я врятувався з ізраїльського табору.”

И рече ему давид: откуду ты пришел еси? И рече ему: от полка израилева аз избегох.

Давид спитав його: “Що там сталось? Повідай мені.” А той мовив: “Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.”

И рече ему давид: что слово сие? возвести ми. И рече: яко побегоша людие от брани, и падоша мнози от людий, и измроша, и саул и ионафан сын его умре.

Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: “Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?”

И рече давид отроку возвестившему ему: како знаеши, яко умре саул и ионафан сын его?

Юнак-звістовник на те: “Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь — Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають.

И рече отрок возвещаяй ему: по случаю приидох в гору гелвуйскую, и се, саул нападаше на копие свое, и се, колесницы и вельможи собрашася нань:

Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут.

и обозреся вспять (саул) и виде мя, и призва мя, и рех: се, аз:

І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин.

и рече ми: кто ты еси? и рех: амаликитин есмь аз:

Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені.

и рече ми: прииди убо на мя и убий мя, яко объят мя тма лютая, яко еще душа моя во мне:

І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.”

и стах над ним, и убих его: ведех бо, яко не будет жив по падении своем: и взяв венец царский, иже бе на главе его, и нарамницу, яже бе на плещу его, и принесох сия к господину моему семо.

Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому.

И емься давид за ризы своя, и раздра я, и вси мужие иже с ним раздраша ризы своя,

І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.

и рыдаша и плакашася, и постишася до вечера о сауле, и о ионафане сыне его, и о людех иудиных и о доме израилеве, яко избиени быша мечем.

Давид спитав юнака-звістовника: “Звідки ти?” А той: “Я син амалекитянина, поселенця.”

И рече давид отроку возвестившему ему: откуду ты еси? И рече: сын мужа пришелца амаликитина есмь аз.

Давид сказав до нього: “Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?”

И рече ему давид: како не убоялся еси воздвигнути руку твою погубити христа Господня?

Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: “Приступи до нього й убий його!” Той рубнув, і вмер він.

И призва давид единаго от отрок своих и рече: иди, убий его. И уби его, и умре.

Давид сказав до нього: “Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.”

И рече ему давид: кровь твоя на главе твоей, яко уста твоя на тя возвещаша, глаголюще: яко аз убих христа Господня.

Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном;

И плакася давид плачем сим о сауле и о ионафане сыне его,

він учинив так, щоб навчити синів Юди, — вона записана в “Книзі Праведного”, — тож примовляв він:

и рече еже научити сыны иудины стрелянию. Се написано в книзе праведнаго.

“Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі?

И рече: воздвигни столп, израилю, над умершими на высоких твоих язвеными: како падоша сильнии?

Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились!

не возвещайте в гефе, ниже поведайте на исходищих аскалоних, да не возвеселятся дщери иноплеменничи, ни да возрадуются дщери необрезанных.

Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи,

Горы гелвуйския, да не снидет роса ниже дождь на вас: и села начатков (житных), яко тамо повержен бысть щит сильных: щит саулов не быти помазан елеем:

лише кров'ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула — не повертався намарно.

от крове язвеных и от тука сильных лук ионафанов не возвратися тощь вспять, и мечь саулов не возвратися тощь:

Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів.

саул и ионафан возлюбленнии и прекраснии неразлучни, благолепни в животе своем, и в смерти своей не разлучишася: паче орлов легцы и паче львов крепцы:

Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси.

плачите по сауле, дщери израилевы, иже вас облачаше в червленицы со украшением вашим, и возлагаше украшение злато на ризы вашя:

Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко.

како падоша сильнии посреде брани? ионафане, до смерти на высоких твоих язвен еси:

Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча.

болезную о тебе, брате мой ионафане, красный ми зело, удивися любовь твоя от мене паче любве женския:

Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?”

како падоша сильнии, и погибоша оружия бранная?

« 31 глава 2 глава »