Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Хоменка → Елизаветинская на русском

Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

Иаков, Богу и Господу Иисусу Христу раб, обеманадесяте коленома, иже в разсеянии, радоватися.

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

Всяку радость имейте, братие моя, егда во искушения впадаете различна,

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

ведяще, яко искушение вашея веры соделовает терпение:

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

терпение же дело совершенно да имать, яко да будете совершенни и всецели, ни в чемже лишени.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

Аще же кто от вас лишен есть премудрости, да просит от дающаго Бога всем нелицеприемне и не поношающаго, и дастся ему.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Да просит же верою, ничтоже сумняся: сумняйся бо уподобися волнению морскому, ветры возметаему и развеваему.

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

Да не мнит бо человек он, яко приимет что от Бога.

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

Муж двоедушен неустроен во всех путех своих.

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

Да хвалится же брат смиренный в высоте своей,

а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

богатый же во смирении своем, зане якоже цвет травный мимоидет:

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне.

возсия бо солнце со зноем, и изсуши траву, и цвет ея отпаде, и блголепие лица ея погибе: сице и богатый в хождении своем увядает.

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв, приимет венец жизни, егоже обеща Бог любящым его.

Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

Никтоже искушаемь да глаголет, яко от Бога искушаемь есмь: Бог бо несть искуситель злым, не искушает же той ни когоже,

кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

кийждо же искушается, от своея похоти влекомь и прельщаемь:

А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

таже похоть заченши раждает грех, грех же содеян раждает смерть.

Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

Не льститеся, братие моя возлюбленная:

Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

всяко даяние благо и всяк дар совершен свыше есть, сходяй от Отца светов, у негоже несть пременение, или преложения стень.

Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

Восхотев бо породи нас словом истины, во еже быти нам начаток некий созданием его.

Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

Темже, братие моя возлюбленная, да будет всяк человек скор услышати и косен глаголати, косен во гнев,

бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

гнев бо мужа, правды Божия не соделовает.

Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

Сего ради отложше всяку скверну и избыток злобы, в кротости приимите всажденное слово, могущее спасти душы вашя.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

Бывайте же творцы слова, а не точию слышатели, прельщающе себе самех.

Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

Зане аще кто есть слышатель слова, а не творец, таковый уподобися мужу смотряющу лице бытия своего в зерцале:

ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

усмотри бо себе и отиде, и абие забы, каков бе.

Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

Приникий же в закон совершен свободы, и пребыв, сей не слышатель забытлив быв, но творец дела, сей блажен в делании своем будет.

Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

Аще кто мнится верен быти в вас, и не обуздовает языка своего, но льстит сердце свое, сего суетна есть вера.

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

Вера бо чиста и нескверна пред Богом и Отцем сия есть, еже посещати сирых и вдовиц в скорбех их, (и) нескверна себе блюсти от мира.

« 28 глава 2 глава »