Луки 1 глава

Євангелія від св. Луки
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами,

Поне́же ѹ҆́бѡ мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть ѡ҆ и҆звѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,

як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова,

ѩ҆́коже преда́ша на́мъ, и҆́же и҆спе́рва самови́дцы и҆ слѹ́ги бы́вшїи словесѐ:

вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле,

и҆зво́лисѧ и҆ мнѣ̀ послѣ́довавшѹ вы́ше всѧ҄ и҆спы́тнѡ, порѧ́дѹ писа́ти тебѣ̀, держа́вный ѳеофі́ле,

щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв.

да разѹмѣ́еши, ѡ҆ ни́хже наѹчи́лсѧ є҆сѝ словесѣ́хъ ѹ҆твержде́нїе.

Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик, на ім'я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона, на ім'я Єлисавета.

(За҄ 2.) Бы́сть во днѝ и҆́рѡда царѧ̀ ї҆ѹде́йска, ї҆ере́й нѣ́кїй, и҆́менемъ заха́рїа, ѿ дневны́ѧ чреды̀ а҆вїа́ни: и҆ жена̀ є҆гѡ̀ ѿ дще́рей а҆арѡ́новѣхъ, и҆ и҆́мѧ є҆́й є҆лїсаве́тъ.

Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно.

Бѣ́ста же првдна ѻ҆́ба пред̾ бг҃омъ, ходѧ҄ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ гд҇нихъ безпорѡ́чна.

Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі.

И҆ не бѣ̀ и҆́ма ча́да, поне́же є҆лїсаве́тъ бѣ̀ непло́ды, и҆ ѻ҆́ба заматорѣ҄вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом,

Бы́сть же слѹжа́щѹ є҆мѹ̀ въ чинѹ̀ чреды̀ своеѧ̀ пред̾ бг҃омъ,

згідно зо звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити.

по ѡ҆бы́чаю свѧще́нничества ключи́сѧ є҆мѹ̀ покади́ти, вше́дшѹ въ це́рковь гд҇ню:

А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору.

и҆ всѐ мно́жество люде́й бѣ̀ моли́твѹ дѣ́ѧ внѣ̀, въ го́дъ {во вре́мѧ} ѳѷмїа́ма:

Тоді з'явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника.

ѩ҆ви́сѧ же є҆мѹ̀ а҆́гг҃лъ гд҇ень, стоѧ̀ ѡ҆деснѹ́ю ѻ҆лтарѧ̀ кади́лнагѡ:

Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього.

и҆ смѹти́сѧ заха́рїа ви́дѣвъ, и҆ стра́хъ нападѐ на́нь.

Ангел же сказав до нього: “Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Йоан.

Рече́ же къ немѹ̀ а҆́гг҃лъ: не бо́йсѧ, заха́рїе: занѐ ѹ҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ жена̀ твоѧ̀ є҆лїсаве́ть роди́тъ сы́на тебѣ̀, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆ѡа́ннъ.

І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть;

И҆ бѹ́детъ тебѣ̀ ра́дость и҆ весе́лїе, и҆ мно́зи ѡ҆ рождествѣ̀ є҆гѡ̀ возра́дѹютсѧ.

бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї,

Бѹ́детъ бо ве́лїй пред̾ гд҇емъ: и҆ вїна̀ и҆ сїке́ра не и҆́мать пи́ти, и҆ дх҃а ст҃а́гѡ и҆спо́лнитсѧ є҆щѐ и҆з̾ чре́ва ма́тере своеѧ̀:

і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога.

и҆ мно́гихъ ѿ сынѡ́въ ї҆и҃левыхъ ѡ҆брати́тъ ко гд҇ѹ бг҃ѹ и҆́хъ.

І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний.”

И҆ то́й пред̾и́детъ пред̾ ни́мъ дѹ́хомъ и҆ си́лою и҆лїино́ю, ѡ҆брати́ти сердца̀ ѻ҆тцє́мъ на ча҄да, и҆ проти҄вныѧ въ мѹ́дрости пра́ведныхъ, ѹ҆гото́вати гд҇ви лю́ди совершє́ны.

Захарія ж сказав до ангела: “По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.”

И҆ речѐ заха́рїа ко а҆́гг҃лѹ: по чесомѹ̀ разѹмѣ́ю сїѐ; а҆́зъ бо є҆́смь ста́ръ, и҆ жена̀ моѧ̀ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

Ангел озвавсь до нього: “Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість.

И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆мѹ̀: а҆́зъ є҆́смь гаврїи́лъ предстоѧ́й пред̾ бг҃омъ, и҆ по́сланъ є҆́смь глаго́лати къ тебѣ̀ и҆ благовѣсти́ти тебѣ̀ сїѧ҄:

І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу.”

и҆ сѐ бѹ́деши молчѧ̀ и҆ не могі́й проглаго́лати, до негѡ́же днѐ бѹ́дѹтъ сїѧ҄: занѐ не вѣ́ровалъ є҆сѝ словесє́мъ мои҄мъ, ѩ҆́же сбѹ́дѹтсѧ во вре́мѧ своѐ.

Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині.

И҆ бѣ́ша лю́дїе ждѹ́ще заха́рїю: и҆ чѹдѧ́хѹсѧ коснѧ́щѹ є҆мѹ̀ въ це́ркви.

Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий.

И҆зше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни҄мъ: и҆ разѹмѣ́ша, ѩ҆́кѡ видѣ́нїе ви́дѣ въ це́ркви: и҆ то́й бѣ̀ помава́ѧ и҆̀мъ, и҆ пребыва́ше нѣ́мъ.

А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ дні́е слѹ́жбы є҆гѡ̀, и҆́де въ до́мъ сво́й.

Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи:

(За҄ 3.) По си́хъ же дне́хъ зача́тъ є҆лїсаве́тъ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ таѧ́шесѧ мѣ҄сѧцъ пѧ́ть, глаго́лющи:

“Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.”

ѩ҆́кѡ та́кѡ мнѣ̀ сотворѝ гд҇ь во дни҄, въ нѧ́же призрѣ̀ ѿѧ́ти поноше́нїе моѐ въ человѣ́цѣхъ.

Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет,

Въ мѣ́сѧцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть а҆́гг҃лъ гаврїи́лъ ѿ бг҃а во гра́дъ галїле́йскїй, є҆мѹ́же и҆́мѧ назаре́тъ,

до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія.

къ дв҃ѣ ѡ҆брѹче́ннѣй мѹ́жеви, є҆мѹ́же и҆́мѧ ї҆ѡ́сифъ, ѿ до́мѹ дв҃дова: и҆ и҆́мѧ дв҃ѣ мр҃їа́мь.

Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.”

И҆ вше́дъ къ не́й а҆́гг҃лъ речѐ: ра́дѹйсѧ, блгдтнаѧ: гд҇ь съ тобо́ю: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ.

Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання.

Ѻ҆на́ же ви́дѣвши смѹти́сѧ ѡ҆ словесѝ є҆гѡ̀ и҆ помышлѧ́ше, каково̀ бѹ́детъ цѣлова́нїе сїѐ.

Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога.

И҆ речѐ а҆́гг҃лъ є҆́й: не бо́йсѧ, мр҃їа́мь: ѡ҆брѣла́ бо є҆сѝ блгдть ѹ҆ бг҃а.

Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус.

И҆ сѐ зачне́ши во чре́вѣ, и҆ роди́ши сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆и҃съ.

Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька,

Се́й бѹ́детъ ве́лїй, и҆ сн҃ъ вы́шнѧгѡ нарече́тсѧ: и҆ да́стъ є҆мѹ̀ гд҇ь бг҃ъ пр҇то́лъ дв҃да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀:

і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.”

и҆ воцр҃и́тсѧ въ домѹ̀ ї҆а́кѡвли во вѣ́ки, и҆ цр҇твїю є҆гѡ̀ не бѹ́детъ конца̀.

А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”

Рече́ же мр҃їа́мь ко а҆́гг҃лѹ: ка́кѡ бѹ́детъ сїѐ, и҆дѣ́же мѹ́жа не зна́ю;

Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.

И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆́й: дх҃ъ ст҃ы́й на́йдетъ на тѧ̀, и҆ си́ла вы́шнѧгѡ ѡ҆сѣни́тъ тѧ̀: тѣ́мже и҆ ражда́емое ст҃о нарече́тсѧ сн҃ъ бж҃їй:

Ось твоя родичка Єлисавета — вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною;

и҆ сѐ, є҆лїсаве́тъ ю҆́жика твоѧ̀, и҆ та̀ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и҆ се́й мѣ́сѧцъ шесты́й є҆́сть є҆́й нарица́емѣй непло́ды:

нічого бо немає неможливого в Бога.”

ѩ҆́кѡ не и҆знемо́жетъ ѹ҆ бг҃а всѧ́къ глаго́лъ.

Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.

Рече́ же мр҃їа́мь: сѐ раба̀ гд҇нѧ: бѹ́ди мнѣ̀ по глаго́лѹ твоемѹ̀. И҆ ѿи́де ѿ неѧ̀ а҆́гг҃лъ.

Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди.

(За҄ 4.) Воста́вши же мр҃їа́мь во дни҄ ты҄ѧ, и҆́де въ гѡ́рнѧѧ со тща́нїемъ, во гра́дъ ї҆ѹ́довъ:

Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету.

и҆ вни́де въ до́мъ заха́рїинъ, и҆ цѣлова̀ є҆лїсаве́тъ.

І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ ѹ҆слы́ша є҆лїсаве́тъ цѣлова́нїе мр҃і́ино, взыгра́сѧ младе́нецъ во чре́вѣ є҆ѧ̀: и҆ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а є҆лїсаве́тъ,

і викликнула голосом сильним: “Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого.

и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ речѐ: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ, и҆ блг҇ве́нъ пло́дъ чре́ва твоегѡ̀:

І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?

и҆ ѿкѹ́дѹ мнѣ̀ сїѐ, да прїи́детъ мт҃и гд҇а моегѡ̀ ко мнѣ̀;

Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні.

се́ бо, ѩ҆́кѡ бы́сть гла́съ цѣлова́нїѧ твоегѡ̀ во ѹ҆́шїю моє́ю, взыгра́сѧ младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ.

Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа.”

И҆ бл҃же́нна вѣ́ровавшаѧ, ѩ҆́кѡ бѹ́детъ соверше́нїе глагѡ́ланнымъ є҆́й ѿ гд҇а.

І мовила Марія: “Величає душа моя Господа

И҆ речѐ мр҃їа́мь: вели́читъ дш҃а̀ моѧ̀ гд҇а,

і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм,

и҆ возра́довасѧ дх҃ъ мо́й ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ:

бо він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди.

ѩ҆́кѡ призрѣ̀ на смире́нїе рабы̀ своеѧ̀: се́ бо, ѿнн҃ѣ ѹ҆блажа́тъ мѧ̀ всѝ ро́ди:

Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім'я.

ѩ҆́кѡ сотворѝ мнѣ̀ вели́чїе си́льный, и҆ ст҃о и҆́мѧ є҆гѡ̀:

Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його.

и҆ мл҇ть є҆гѡ̀ въ ро́ды родѡ́въ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀:

Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець.

сотворѝ держа́вѹ мы́шцею свое́ю: расточѝ гѡ́рдыѧ мы́слїю се́рдца и҆́хъ:

Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних;

низложѝ си҄льныѧ со престѡ́лъ, и҆ вознесѐ смирє́нныѧ:

наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками.

а҆́лчѹщыѧ и҆спо́лни бла҄гъ, и҆ богатѧ́щыѧсѧ ѿпѹстѝ тщы̀.

Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя,

Воспрїѧ́тъ ї҆и҃лѧ ѻ҆́трока своего̀, помѧнѹ́ти мл҇ти,

як обіцяв був батькам нашим — Авраамові і його потомству повіки.”

ѩ҆́коже глаго́ла ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, а҆враа́мѹ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка.

Марія перебула в Єлисавети місяців зо три; потім повернулася до дому свого.

Пребы́сть же мр҃їа́мь съ не́ю ѩ҆́кѡ трѝ мѣ́сѧцы и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й.

Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина.

Є҆лїсаве́ти же и҆спо́лнисѧ вре́мѧ роди́ти є҆́й, и҆ родѝ сы́на.

Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею.

И҆ слы́шаша ѡ҆́крестъ живѹ́щїи и҆ ѹ҆́жики є҆ѧ̀, ѩ҆́кѡ возвели́чилъ є҆́сть гд҇ь мл҇ть свою̀ съ не́ю: и҆ ра́довахѹсѧ съ не́ю.

Восьмого дня прийшли обрізати хлоп'я і хотіли назвати його ім'ям його батька — Захарія;

И҆ бы́сть во ѻ҆смы́й де́нь, прїидо́ша ѡ҆брѣ́зати ѻ҆троча̀, и҆ нарица́хѹ є҆̀ и҆́менемъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, заха́рїю.

його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Йоан.”

И҆ ѿвѣща́вши ма́ти є҆гѡ̀ речѐ: нѝ, но да нарече́тсѧ ї҆ѡа́ннъ.

Кажуть до неї: “Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім'ям.”

И҆ рѣ́ша къ не́й, ѩ҆́кѡ никто́же є҆́сть въ родствѣ̀ твое́мъ, и҆́же нарица́етсѧ и҆́менемъ тѣ́мъ.

І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався.

И҆ помава́хѹ ѻ҆тцѹ̀ є҆гѡ̀, є҆́же ка́кѡ бы хотѣ́лъ нарещѝ є҆̀.

І попросивши табличку, він написав: “Йоан — його ім'я.” Всі тому дивувались.

И҆ и҆спро́шь дщи́цѹ, написа̀, глаго́лѧ: ї҆ѡа́ннъ бѹ́детъ и҆́мѧ є҆мѹ̀. И҆ чѹдѧ́хѹсѧ всѝ.

Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв'язався, і він почав говорити та благословити Бога.

Ѿверзо́шасѧ же ѹ҆ста̀ є҆гѡ̀ а҆́бїе и҆ ѧ҆зы́къ є҆гѡ̀, и҆ глаго́лаше, благословѧ̀ бг҃а.

І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили.

И҆ бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живѹ́щихъ ѡ҆́крестъ и҆́хъ: и҆ во все́й странѣ̀ ї҆ѹде́йстѣй повѣ́даеми бѧ́хѹ всѝ глаго́ли сі́и.

Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп'яти буде?” І справді рука Господня була з ним.

И҆ положи́ша всѝ слы́шавшїи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что̀ ѹ҆́бѡ ѻ҆троча̀ сїѐ бѹ́детъ; И҆ рѹка̀ гд҇нѧ бѣ̀ съ ни́мъ.

А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати:

И҆ заха́рїа ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а, и҆ проро́чествова, глаго́лѧ:

“Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій

блг҇ве́нъ гд҇ь бг҃ъ ї҆и҃левъ, ѩ҆́кѡ посѣтѝ и҆ сотворѝ и҆збавле́нїе лю́демъ свои҄мъ:

і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого;

и҆ воздви́же ро́гъ сп҇нїѧ на́мъ, въ домѹ̀ дв҃да ѻ҆́трока своегѡ̀:

як то він сповістив був устами святих своїх від віку пророків,

ѩ҆́коже глаго́ла ѹ҆сты̀ ст҃ы́хъ сѹ́щихъ ѿ вѣ́ка про҇рѡ́къ є҆гѡ̀,

що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять,

сп҇нїе ѿ вра҄гъ на́шихъ и҆ и҆з̾ рѹкѝ всѣ́хъ ненави́дѧщихъ на́съ:

що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій;

сотвори́ти мл҇ть со ѻ҆тцы҄ на́шими и҆ помѧнѹ́ти завѣ́тъ ст҃ы́й сво́й,

клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові,

клѧ́твѹ, є҆́юже клѧ́тсѧ ко а҆враа́мѹ ѻ҆тцѹ̀ на́шемѹ, да́ти на́мъ,

що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно

без̾ стра́ха, и҆з̾ рѹкѝ вра҄гъ на́шихъ и҆зба́вльшымсѧ,

у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш.

слѹжи́ти є҆мѹ̀ преподо́бїемъ и҆ пра́вдою пред̾ ни́мъ всѧ҄ дни҄ живота̀ на́шегѡ.

А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу,

И҆ ты̀, ѻ҆троча̀, про҇ро́къ вы́шнѧгѡ нарече́шисѧ: пред̾и́деши бо пред̾ лице́мъ гд҇нимъ, ѹ҆гото́вати пѹти҄ є҆гѡ̀,

дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх,

да́ти ра́зѹмъ сп҇нїѧ лю́демъ є҆гѡ̀, во ѡ҆ставле́нїе грѣ҄хъ и҆́хъ,

завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти,

милосе́рдїѧ ра́ди мл҇ти бг҃а на́шегѡ, въ ни́хже посѣти́лъ є҆́сть на́съ восто́къ свы́ше,

щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру.”

просвѣти́ти во тмѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдѧ́щыѧ, напра́вити но́ги на́шѧ на пѹ́ть ми́ренъ.

Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві.

Ѻ҆троча́ же растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ дѹ́хомъ: и҆ бѣ̀ въ пѹсты́нехъ до днѐ ѩ҆вле́нїѧ своегѡ̀ ко ї҆и҃лю.

« 16 глава 2 глава »