Филимона 1 глава

Послання св. апостола Павла до Филимона
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

Павло, в'язень Христа Ісуса, та брат Тимотей — Филимонові любому й нашому співробітникові,

Па́ѵелъ ю҆́зникъ ї҆и҃съ хр҇то́въ, и҆ тїмоѳе́й бра́тъ, фїлимо́нѹ возлю́бленномѹ и҆ споспѣ́шникѹ на́шемѹ,

і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві:

и҆ а҆пфі́и сестрѣ̀ возлю́бленнѣй, и҆ а҆рхі́ппѹ сово́инственникѹ на́шемѹ, и҆ дома́шней твое́й цр҃кви:

благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀.

Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах,

Благодарю̀ бг҃а моего̀, всегда̀ па́мѧть ѡ҆ тебѣ̀ творѧ̀ въ моли́твахъ мои́хъ,

бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих;

слы́шавъ любо́вь твою̀ и҆ вѣ́рѹ, ю҆́же и҆́маши ко гд҇ѹ ї҆и҃сѹ и҆ ко всѣ҄мъ ст҃ы҄мъ,

щоб спільність твоєї віри стала діяльною у спізнаванні всякого добра, що є між; вами заради Христа.

ѩ҆́кѡ да ѻ҆бще́нїе твоеѧ̀ вѣ́ры дѣ́йственно бѹ́детъ въ ра́зѹмѣ всѧ́кагѡ бл҃га, є҆́же въ ва́съ, ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ.

Велику я мав радість і втіху з твоєї любови, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих.

Ра́дость бо и҆́мамъ мно́гѹ и҆ ѹ҆тѣше́нїе ѡ҆ любвѝ твое́й, ѩ҆́кѡ ѹ҆трѡ́бы ст҃ы́хъ почи́ша тобо́ю, бра́те.

Через те я, хоч і маю повну в Христі сміливість тобі наказувати, що маєш робити,

Сегѡ̀ ра́ди мно́гое дерзнове́нїе и҆мѣ́ѧ во хр҇тѣ̀ повелѣва́ти тебѣ̀, є҆́же потре́бно є҆́сть,

все ж таки волію тебе просити в любові, — я Павло, старий вже, а тепер ще й в'язень Христа Ісуса.

любве́ же ра́ди па́че молю̀, тако́въ сы́й ѩ҆́коже па́ѵелъ ста́рецъ, нн҃ѣ же и҆ ѹ҆́зникъ ї҆и҃са хр҇та̀:

Благаю тебе про мого сина, що його породив у кайданах, про Онисима,

молю́ тѧ ѡ҆ мое́мъ ча́дѣ, є҆го́же роди́хъ во ѹ҆́захъ мои́хъ ѻ҆ни́сїма,

що колись тобі був непотрібний, тепер же і тобі й мені вельми потрібний.

и҆ногда̀ тебѣ̀ непотре́бнаго, нн҃ѣ же тебѣ̀ и҆ мнѣ̀ благопотре́бна, є҆го́же возпосла́хъ тебѣ̀,

Я його тобі повертаю; а ти його прийми, він бо моє серце.

ты́ же є҆го̀, си́рѣчь мою̀ ѹ҆тро́бѹ, прїимѝ.

Я хотів його затримати біля себе, щоб він замість тебе служив мені в кайданах Євангелії.

Є҆го́же а҆́зъ хотѣ́хъ ѹ҆ себє̀ держа́ти, да вмѣ́стѡ тебє̀ послѹ́житъ мѝ во ѹ҆́захъ бл҃говѣствова́нїѧ:

Та без твоєї згоди я нічого не хотів робити, щоб твоє добродійство не було наче з примусу, лише — добровільне.

без̾ твоеѧ́ же во́ли ничто́же восхотѣ́хъ сотвори́ти, да не а҆́ки по нѹ́жди бл҃го́е твоѐ бѹ́детъ, но по во́ли.

Можливо, що він на те лиш відлучився на час від тебе, щоб ти прийняв його навіки,

Не́гли бо ра́ди сегѡ̀ разлѹчи́сѧ на ча́съ, да вѣ́чна того̀ прїи́меши,

і вже не як слугу, але більше, ніж слугу, — як брата любого, яким він є особливо для мене, а ще більше для тебе: і то тілом, і в Господі.

не ктомѹ̀ а҆́ки раба̀, но вы́ше раба̀, бра́та возлю́бленна, па́че же мнѣ̀, кольми́ же па́че тебѣ̀, и҆ по пло́ти и҆ ѡ҆ гд҇ѣ.

Отож, якщо мене маєш за друга, прийми його, немов мене самого.

А҆́ще ѹ҆̀бо и҆́маши менѐ ѻ҆́бщника, прїимѝ сего̀ ѩ҆́коже менѐ.

Коли ж він тебе чимсь покривдив чи тобі щось винен, то це зарахуй мені.

А҆́ще же въ чесо́мъ ѡ҆би́дѣ тебѐ, и҆лѝ до́лженъ є҆́сть, мнѣ̀ сїѐ вмѣнѝ.

Я, Павло, написав моєю рукою; я тобі сплачу, того тобі не згадуючи, що ти й самого себе мені винен.

А҆́зъ па́ѵелъ написа́хъ рѹко́ю мое́ю: а҆́зъ возда́мъ: да не рекѹ̀ тебѣ̀, ѩ҆́кѡ и҆ са́мъ себѐ мѝ є҆сѝ до́лженъ.

Так воно, брате! Я так хотів би мати в Господі цю послугу від тебе! Заспокой у Христі моє серце!

Є҆́й, бра́те, а҆́зъ да полѹчѹ̀ є҆́же прошѹ̀ ѹ҆ тебє̀ {да по́льзѹютсѧ тобо́ю} ѡ҆ гд҇ѣ: ѹ҆поко́й мою̀ ѹ҆тро́бѹ ѡ҆ гд҇ѣ.

Пишу тобі в повній надії на твою слухняність, певний, що зробиш понад те, що прошу.

Надѣ́ѧвсѧ на послѹша́нїе твоѐ написа́хъ тебѣ̀, вѣ́дый, ѩ҆́кѡ и҆ па́че, є҆́же глаго́лю, сотвори́ши.

А заразом приготуй мені помешкання: надіюсь бо, що завдяки вашим молитвам буду дарований вам.

Кѹ́пнѡ же и҆ ѹ҆гото́ви мѝ ѡ҆би́тель: ѹ҆пова́ю бо, ѩ҆́кѡ моли́твами ва́шими дарова́нъ бѹ́дѹ ва́мъ.

Вітає тебе Епафр, мій товариш неволі у Христі Ісусі,

Цѣлѹ́етъ тѧ̀ є҆пафра́съ, сплѣ́нникъ мо́й ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ,

Марко, Аристарх, Димас і Лука — мої співробітники.

ма́рко, а҆рїста́рхъ, дима́съ, лѹка̀, споспѣ҄шницы моѝ.

Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь.

Блгдть гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀ со дѹ́хомъ ва́шимъ. А҆ми́нь.

« 3 глава 1 глава »