Рут 1 глава

Книга Рут
Переклад Хоменка → Синодальный перевод (СВ)

За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів.

В те дни, когда управляли судьи, случился голод на земле. И пошел один человек из Вифлеема иудейского со своей женой и двумя сыновьями своими жить на полях моавитских.

На ім'я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам — Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися.

Имя человека того Елимелех, имя жены его Ноеминь, а имена двух сыновей его Махлон и Хилеон; они были ефрафяне из Вифлеема иудейского. И пришли они на поля моавитские и остались там.

Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами.

И умер Елимелех, муж Ноемини, и осталась она с двумя сыновьями своими.

Одружились вони з моавитянками: одній було на ім'я Орпа, а другій — Рута. І жили вони там трохи не 10 років.

Они взяли себе жен из моавитянок, имя одной Орфа, а имя другой Руфь, и жили там около десяти лет.

Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка.

Но потом и оба сына ее, Махлон и Хилеон, умерли, и осталась та женщина после обоих своих сыновей и после мужа своего.

Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб.

И встала она со снохами своими и пошла обратно с полей моавитских, ибо услышала на полях моавитских, что Бог посетил народ Свой и дал им хлеб.

От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю.

И вышла она из того места, в котором жила, и обе снохи ее с ней. Когда они шли по дороге, возвращаясь в землю иудейскую,

І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною.

Ноеминь сказала двум снохам своим: «Пойдите, возвратитесь каждая в дом матери своей; да сотворит Господь с вами милость, как вы поступали с умершими и со мной!

Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній — у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос

Да даст вам Господь, чтобы вы нашли пристанище — каждая в доме своего мужа!» И поцеловала их. Но они подняли вопль и плакали

і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!”

и сказали: «Нет, мы с тобой возвратимся к народу твоему».

Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

Ноеминь же сказала: «Возвратитесь, дочери мои; зачем вам идти со мной? Разве еще есть у меня сыновья в моем чреве, которые были бы вам мужьями?

Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів,

Возвратитесь, дочери мои, пойдите, ибо я уже стара, чтобы быть замужем. Да если б я и сказала: „Есть мне еще надежда“, и даже если бы я эту же ночь была с мужем и потом родила сыновей, —

чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.”

то можно ли вам ждать, пока они выросли бы? Можно ли вам медлить и не выходить замуж? Нет, дочери мои, я весьма сокрушаюсь о вас, ибо рука Господня постигла меня».

Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею.

Они подняли вопль и опять стали плакать. И Орфа простилась со свекровью своей, а Руфь осталась с ней.

Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.”

Ноеминь сказала Руфи: «Вот, невестка твоя возвратилась к народу своему и к своим богам; возвратись и ты вслед за невесткой твоей».

Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.

Но Руфь сказала: «Не принуждай меня оставить тебя и возвратиться от тебя; но куда ты пойдешь, туда и я пойду, и где ты жить будешь, там и я буду жить; народ твой будет моим народом, и твой Бог — моим Богом;

Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.”

и где ты умрешь, там и я умру и погребена буду; пусть то и то сделает мне Господь, и еще больше сделает; смерть одна разлучит меня с тобой».

Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти.

Ноеминь, видя, что она твердо решилась идти с ней, перестала уговаривать ее.

І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?”

И шли обе они, доколе не пришли в Вифлеем. Когда пришли они в Вифлеем, весь город пришел в движение от них, и говорили: «Это Ноеминь?»

Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе.

Она сказала им: «Не называйте меня Ноеминью, а называйте меня Марой, потому что Вседержитель послал мне великую горесть.

Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?”

Я вышла отсюда с достатком, а возвратил меня Господь с пустыми руками; зачем называть меня Ноеминью, когда Господь заставил меня страдать, Вседержитель послал мне несчастье?»

І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.

И возвратилась Ноеминь, и с ней сноха ее Руфь моавитянка, пришедшая с полей моавитских, и пришли они в Вифлеем в начале жатвы ячменя.

« 21 глава 2 глава »