Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Хоменка → Русского Библейского Центра

Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

Иаков, раб Божий, раб Господа Иисуса Христа — двенадцати племенам в диаспоре: приветствую вас!

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

Какое бы ни выпало вам новое испытание, братья, каждое полагайте великой радостью.

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

Вы сами знаете, что с испытанием веры приходит терпение.

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

Ну, а действие терпения в итоге сообщит вам совершенство законченное, неущербное.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

Если у кого из вас недостает мудрости, пусть просит у Бога. Он всем раздает щедрой рукой, без упреков. Даст и ему.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Но просит пусть с верой, ни на миг не усомнившись. Тот, кто сомневается, подобен морской волне, ветром гонимой и швыряемой:

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

Ему лучше оставить мысли получить что-нибудь от Господа.

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

Такой человек нескладен и во всем, что делает, ненадежен.

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

Брат униженный да примет как должное свое возвышение,

а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

А богатый — унижение, потому что он отойдет как цвет на лугу.

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне.

Встает солнце, палящим зноем иссушает траву — и цвет осыпается, красота лугов сходит на нет. Так никнет и богатый в своей озабоченности.

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

Счастлив, кто прошел через все испытания и не сломался: он обретет венец жизни — по обещанию Господа тем, кто Его любит.

Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

Когда случается беда, не говори: «Это мне от Бога испытание». Злу и бедам Бог не подвержен и Сам ни на кого беду не насылает.

кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

Каждый попадает в беду из-за своей похоти — она и уведет, и обольстит.

А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

Похоть, понеся, рождает грех, а претворенный грех оборачивается смертью.

Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

Не заблуждайтесь, дорогие братья:

Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

От Отца светил, неизменного, не имеющего и тени перемен, приходит свыше только дарование полезное, дар совершенный.

Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

Он по Слову истины задумал и породил нас, сделал нас неким первоначалом Своих творений.

Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

Запомните, дорогие братья: нам всем нужно прилежно слушать, обдуманно говорить и не давать воли гневу.

бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

Гнев человека расходится с Божьей правдой.

Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

Откажитесь от развязных манер, от охватившего всех озлобления. С кротостью примите Слово — оно спасает, когда западает в душу.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

Будьте деятелями Слова, а не слушателями, поверившими собственному притворству.

Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

Кто слушает Слово и остается к нему глух, подобен тому, кто изучает в зеркале свое лицо, с которым родился:

ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

Рассмотрел, отошел и в ту же минуту забыл, как и выглядел.

Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

А кто проникся законом совершенным, законом свободы, и претворяет его не как рассеянный ученик, а как исполнитель дела, тот трудится с результатом.

Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

Если кто из вас думает, что он набожен, тогда как в речах необуздан, да и сердцем не откровенен, у того набожность пустая.

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

Набожности ненапускной, чистой перед Богом Отцом, свойственно опекать сирот и вдов в их заброшенности и оставаться свободной от мерзости мира.

« 28 глава 2 глава »