Плач Єремії 1 глава

Плач Єремії
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, — ось данину платить!

Как одино́ко сиди́т го́род, не́когда многолю́дный! он стал как вдова́; вели́кий ме́жду наро́дами, князь над областя́ми сде́лался да́нником.

Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами.

Го́рько пла́чет он но́чью, и слёзы его́ на лани́тах его́. Нет у него́ утеши́теля из всех, люби́вших его́; все друзья́ его́ измени́ли ему́, сде́лались врага́ми ему́.

Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку... Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах.

Иу́да пересели́лся по причи́не бе́дствия и тя́жкого ра́бства, посели́лся среди́ язы́чников и не нашёл поко́я; все, пресле́довавшие его́, насти́гли его́ в те́сных места́х.

Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко.

Пути́ Сио́на се́туют, потому́ что нет иду́щих на пра́здник; все воро́та его́ опусте́ли; свяще́нники его́ вздыха́ют, деви́цы его́ печа́льны, го́рько и ему́ самому́.

Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником.

Враги́ его́ ста́ли во главе́, неприя́тели его́ благоде́нствуют, потому́ что Госпо́дь насла́л на него́ го́ре за мно́жество беззако́ний его́; де́ти его́ пошли́ в плен впереди́ врага́.

І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші, і пленталися без сили перед тими, що гнали їх.

И отошло́ от дще́ри Сио́на всё её великоле́пие; князья́ её — как оле́ни, не находя́щие па́жити; обесси́ленные они́ пошли́ вперёд пого́нщика.

Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, — тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн.

Вспо́мнил Иерусали́м, во дни бе́дствия своего́ и страда́ний свои́х, о всех драгоце́нностях свои́х, каки́е бы́ли у него́ в пре́жние дни, тогда́ как наро́д его́ пал от руки́ врага́, и никто́ не помога́ет ему́; неприя́тели смо́трят на него́ и смею́тся над его́ суббо́тами.

Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад.

Тя́жко согреши́л Иерусали́м, за то и сде́лался отврати́тельным; все, прославля́вшие его́, смо́трят на него́ с презре́нием, потому́ что уви́дели наготу́ его́; и сам он вздыха́ет и отвора́чивается наза́д.

Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає!

На подо́ле у него́ была́ нечистота́, но он не помышля́л о бу́дущности свое́й и поэ́тому необыкнове́нно уни́зился, и нет у него́ утеши́теля. «Воззри́, Го́споди, на бе́дствие моё, и́бо враг возвели́чился!»

Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду.

Враг простёр ру́ку свою́ на всё са́мое драгоце́нное его́; он ви́дит, как язы́чники вхо́дят во святи́лище его́, о кото́ром Ты запове́дал, что́бы они́ не вступа́ли в собра́ние Твоё.

Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу. О, зглянься, Господи,й подивися, як я упідлився!

Весь наро́д его́ вздыха́ет, ища́ хле́ба, отдаёт драгоце́нности свои́ за пи́щу, что́бы подкрепи́ть ду́шу. «Воззри́, Го́споди, и посмотри́, как я уни́жен!»

Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого!

Да не бу́дет э́того с ва́ми, все проходя́щие путём! взгляни́те и посмотри́те, есть ли боле́знь, как моя́ боле́знь, кака́я пости́гла меня́, каку́ю насла́л на меня́ Госпо́дь в день пла́менного гне́ва Своего́?

З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, — я повсякденно недужий.

Свы́ше посла́л Он ого́нь в ко́сти мои́, и он овладе́л и́ми; раски́нул сеть для ног мои́х, опроки́нул меня́, сде́лал меня́ бе́дным и томя́щимся вся́кий день.

Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати.

Ярмо́ беззако́ний мои́х свя́зано в руке́ Его́; они́ сплетены́ и подня́лись на ше́ю мою́; Он осла́бил си́лы мои́. Госпо́дь отда́л меня́ в ру́ки, из кото́рых не могу́ подня́ться.

Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю — дочку Юди.

Всех си́льных мои́х Госпо́дь низложи́л среди́ меня́, созва́л про́тив меня́ собра́ние, что́бы истреби́ть ю́ношей мои́х; как в точи́ле, истопта́л Госпо́дь де́ву, дочь Иу́ды.

Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору.

Об э́том пла́чу я; о́ко моё, о́ко моё излива́ет во́ды, и́бо далеко́ от меня́ утеши́тель, кото́рый оживи́л бы ду́шу мою́; де́ти мои́ разорены́, потому́ что враг превозмо́г.

Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився.

Сио́н простира́ет ру́ки свои́, но утеши́теля нет ему́. Госпо́дь дал повеле́ние о Иа́кове врага́м его́ окружи́ть его́; Иерусали́м сде́лался ме́рзостью среди́ них.

Господь — справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю.

Пра́веден Госпо́дь, и́бо я непоко́рен был сло́ву Его́. Послу́шайте, все наро́ды, и взгляни́те на боле́знь мою́: де́вы мои́ и ю́ноши мои́ пошли́ в плен.

Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу,

Зову́ друзе́й мои́х, но они́ обману́ли меня́; свяще́нники мои́ и ста́рцы мои́ издыха́ют в го́роде, ища́ пи́щи себе́, что́бы подкрепи́ть ду́шу свою́.

Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома — смерть.

Воззри́, Го́споди, и́бо мне те́сно, волну́ется во мне вну́тренность, се́рдце моё переверну́лось во мне за то, что я упо́рно проти́вился Тебе́; отвне́ обесча́дил меня́ меч, а до́ма — как смерть.

Почули, що я стогну, — немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я!

Услы́шали, что я стена́ю, а утеши́теля у меня́ нет; услы́шали все враги́ мои́ о бе́дствии моём и обра́довались, что Ты соде́лал э́то: о, е́сли бы Ты повеле́л наступи́ть дню, предречённому Тобо́ю, и они́ ста́ли бы подо́бными мне!

Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.

Да предста́нет пред лицо́ Твоё вся зло́ба их; и поступи́ с ни́ми так же, как Ты поступи́л со мно́ю за все грехи́ мои́, и́бо тя́жки сто́ны мои́, и се́рдце моё изнемога́ет.

« 52 глава 2 глава »