Суддів 1 глава

Книга Суддів
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

По смерті Ісуса сини Ізраїля спитали в Господа: “Хто з нас має виступати першим проти ханаанян, щоб воювати з ними?”

По сме́рти Иису́са вопроша́ли сыны́ Изра́илевы Го́спода, говоря́: кто из нас пре́жде пойдёт на Ханане́ев — воева́ть с ни́ми?

І сказав Господь: “Юда нехай виступає. Ось я віддаю край йому в руки.”

И сказа́л Госпо́дь: Иу́да пойдёт; вот, Я предаю́ зе́млю в ру́ки его́.

Юда й сказав своєму братові Симеонові: “Йди зо мною в мою частку, й будемо воювати з ханаанянами; а потім піду й я з тобою в твою частку.” І пішов Симеон разом з ним.

Иу́да же сказа́л Симео́ну, бра́ту своему́: войди́ со мно́ю в жре́бий мой, и бу́дем воева́ть с Ханане́ями; и я войду́ с тобо́ю в твой жре́бий. И пошёл с ним Симео́н.

Виступив Юда, і віддав Господь ханаанян та перізіїв йому на поталу, і розбили вони з них під Безеком десять тисяч чоловік.

И пошёл Иу́да, и преда́л Госпо́дь Ханане́ев и Ферезе́ев в ру́ки их, и поби́ли они́ из них в Везе́ке де́сять ты́сяч челове́к.

Біля Безеку зіткнулись вони з Адонівезеком, вдарили на нього й розбили ханаанян та перізіїв.

В Везе́ке встре́тились они́ с Адони́-Везе́ком, срази́лись с ним и разби́ли Ханане́ев и Ферезе́ев.

Адонівезек утік, та вони кинулися за ним, схопили його й повтинали йому на руках і на ногах великі пальці.

Адони́-Везе́к побежа́л, но они́ погна́лись за ним и пойма́ли его́ и отсекли́ больши́е па́льцы на рука́х его́ и на нога́х его́.

Сказав тоді Адонівезек: “Сімдесят царів з повідтинаними пальцями на руках і ногах збирали кришки під столом у мене. Як я вчинив, так Господь відплатив мені!” І привели вони його в Єрусалим, де він і вмер.

Тогда́ сказа́л Адони́-Везе́к: се́мьдесят царе́й с отсечёнными на рука́х и на нога́х их больши́ми па́льцами собира́ли кро́хи под столо́м мои́м; как де́лал я, так и мне возда́л Бог. И привели́ его́ в Иерусали́м, и он у́мер там.

І вдарили сини Юди на Єрусалим, опанували його, винищили лезом меча, а місто спалили.

И воева́ли сыны́ Иу́дины про́тив Иерусали́ма и взя́ли его́, и порази́ли его́ мечо́м и го́род преда́ли огню́.

Потім сини Юди спустились, щоб воювати з ханаанянами, що жили в горах, на півдні, та по узгір'ях.

Пото́м пошли́ сыны́ Иу́дины воева́ть с Ханане́ями, кото́рые жи́ли на гора́х и на полу́денной земле́ и на ни́зменных места́х.

Далі виступив Юда проти ханаанян, що жили в Хевроні, — Хеврон же звавсь раніше Кіріят-Арба, — і розбили Шешая, Ахімана й Талмая.

И пошёл Иу́да на Ханане́ев, кото́рые жи́ли в Хевро́не (и́мя же Хевро́ну бы́ло пре́жде Кириа́ф-Арбы́), и порази́ли Шеша́я, Ахима́на и Фалма́я.

А звідтіля пішов на мешканців Девіру, що звався колись Кіріят-Сефер.

Отту́да пошёл он про́тив жи́телей Дави́ра; и́мя Дави́ру бы́ло пре́жде Кириа́ф-Сефе́р.

І обіцяв тоді Калев: “Хто нападе на Кіріят-Сефер і візьме його, за того віддам дочку мою Ахсу.”

И сказа́л Хале́в: кто порази́т Кириа́ф-Сефе́р и возьмёт его́, тому́ отда́м Ахсу́, дочь мою́, в жену́.

І взяв його Отнієл, син Кеназа, меншого Калевового брата, і віддав він за нього дочку свою Ахсу.

И взял его́ Гофонии́л, сын Кена́за, мла́дшего бра́та Хале́вова, и Хале́в отда́л в жену́ ему́ Ахсу́, дочь свою́.

А коли вона прибула, він підмовив її просити в батька поле; і як зіскочила з осла, Калев спитав її; “Що тобі?”

Когда́ надлежа́ло ей идти́, Гофонии́л научи́л её проси́ть у отца́ её по́ле, и она́ сошла́ с осла́. Хале́в сказа́л ей: что тебе́?

А та до нього: “Дай мені, — каже, — благословення: дав бо єси мені суху землю, дай мені і джерела вод! І дав він їй горішні й долішні джерела.

Ахса́ сказа́ла ему́: дай мне благослове́ние; ты дал мне зе́млю полу́денную, дай мне и исто́чники воды́. И дал ей Хале́в исто́чники ве́рхние и исто́чники ни́жние.

Сини кенія Ховава, Мойсеєвого тестя, з Пальмового міста, повиходили разом із синами Юди в пустиню Юди, що на південь від Араду; пішли вони й оселились з амалекитянами.

И сыны́ Иофо́ра Кенея́нина, те́стя Моисе́ева, пошли́ из го́рода Пальм с сына́ми Иу́диными в пусты́ню Иу́дину, кото́рая на юг от Ара́да, и пришли́ и посели́лись среди́ наро́да.

Згодом двигнувся Юда з братом Симеоном, і розбили вони ханаанян, що жили в Цефаті, і цілком знищили його, тим і прозвано те місто Хорма.

И пошёл Иу́да с Симео́ном, бра́том свои́м, и порази́ли Ханане́ев, жи́вших в Цефа́фе, и преда́ли его́ закля́тию, и оттого́ называ́ется го́род сей Хо́рма.

Далі завоював Юда Газу з її околицею, Аскалон з околицею й Екрон з околицею.

Иу́да взял та́кже Га́зу с преде́лами её, Аскало́н с преде́лами его́, и Екро́н с преде́лами его́.

Господь був з Юдою, так що він посів гори. Подолян же не здолав прогнати, бо в них були залізні колісниці.

Госпо́дь был с Иу́дою, и он овладе́л горо́ю; но жи́телей доли́ны не мог прогна́ть, потому́ что у них бы́ли желе́зные колесни́цы.

І дали вони Калевові Хеврон, як заповідав Мойсей, і повиганяв він звідтіль трьох синів Анака.

И отда́ли Хале́ву Хевро́н, как говори́л Моисе́й, и изгна́л он отту́да трёх сыно́в Ена́ковых.

Євусіїв же, мешканців Єрусалиму, не повиганяли сини Веніямина, так що живуть євусії в Єрусалимі з синами Веніямина по цей день.

Но Иевусе́ев, кото́рые жи́ли в Иерусали́ме, не изгна́ли сыны́ Вениами́новы, и живу́т Иевусе́и с сына́ми Вениами́на в Иерусали́ме до сего́ дня.

Дім Йосифа виступив і собі проти Бетела, і Господь був з ними;

И сыны́ Ио́сифа пошли́ та́кже на Вефи́ль, и Госпо́дь был с ни́ми.

бо як вони розглядали Бетел, що звався перше Луз,

и высма́тривали сыны́ Ио́сифовы Вефи́ль (и́мя же го́роду бы́ло пре́жде Луз).

побачили розглядачі чоловіка, що виходив з міста, і сказали йому “Покажи нам, де можна вломитись у місто, й ми тебе помилуємо.”

И уви́дели стра́жи челове́ка, иду́щего из го́рода, и сказа́ли ему́: покажи́ нам вход в го́род, и сде́лаем с тобо́ю ми́лость.

І він показав їм вхід до міста, й вони побили його вістрям меча, чоловіка ж того й усю родину відпустили.

Он показа́л им вход в го́род, и порази́ли они́ го́род мечо́м, а челове́ка сего́ и всё родство́ его́ отпусти́ли.

Пішов той чоловік у хеттитську землю, збудував місто й назвав його Луз. Так зветься воно й по цей день.

Челове́к сей пошёл в зе́млю Хетте́ев, и постро́ил го́род и нарёк и́мя ему́ Луз. Э́то и́мя его́ до сего́ дня.

Манассія не прогнав мешканців Бетшеану з його присілками, ані мешканців Танаху з його присілками, ані мешканців Дору з його присілками, ані мешканців Ївлеаму з його присілками, ані мешканців Мегіддо з його присілками. І зостались ханааняни вперто жити в цій країні.

И Мана́ссия не вы́гнал жи́телей Бефса́на и зави́сящих от него́ городо́в, Фаана́ха и зави́сящих от него́ городо́в, жи́телей До́ра и зави́сящих от него́ городо́в, жи́телей Ивлеа́ма и зави́сящих от него́ городо́в, жи́телей Мегиддо́на и зави́сящих от него́ городо́в; и оста́лись Ханане́и жить в земле́ сей.

Як же Ізраїль вбився в потугу, зробив він їх рабами, повиганяти ж їх — не повиганяв він.

Когда́ Изра́иль пришёл в си́лу, тогда́ сде́лал он Ханане́ев да́нниками, но изгна́ть не изгна́л их.

Та й Ефраїм теж не повиганяв ханаанян, що жили в Гезері, так і зостались ханааняни жити в Гезері.

И Ефре́м не изгна́л Ханане́ев, живу́щих в Га́зере; и жи́ли Ханане́и среди́ их в Га́зере.

Завулон не повиганяв мешканців Кітрону і Нагалолу. Так і жили ханааняни поміж ними, але були їхніми рабами.

И Завуло́н не изгна́л жи́телей Китро́на и жи́телей Нагло́ла, и жи́ли Ханане́и среди́ их и плати́ли им дань.

Ашер не повиганяв мешканців Акко й мешканців Сидону, Хелеву, Ахзіву, Хелви, Афеку і Рехову,

И Аси́р не изгна́л жи́телей А́кко и жи́телей Сидо́на и Ахла́ва, Ахзи́ва, Хе́лвы, Афе́ка и Рехо́ва.

і жили ашерії серед ханаанян, мешканців краю, бо вони їх не повиганяли.

И жил Аси́р среди́ Ханане́ев, жи́телей земли́ той, и́бо не изгна́л их.

Нафталі не повиганяв мешканців Бетшемешу і Бет-Анату, і жив серед ханаанян, що перебували в цій країні, але мешканці Бетшемешу і Бет-Анату стали їхніми рабами.

И Неффали́м не изгна́л жи́телей Вефсами́са и жи́телей Бефана́фа и жил среди́ Ханане́ев, жи́телей земли́ той; жи́тели же Вефсами́са и Бефана́фа бы́ли его́ да́нниками.

Аморії ж відкинули даніїв у гори й не давали їм спускатись у долину.

И стесни́ли Аморре́и сыно́в Да́новых в гора́х, и́бо не дава́ли им сходи́ть на доли́ну.

І жили аморії й далі в Гархересі, в Аялоні й у Шаалвімі. Як же почав дім Йосифа брати над ними гору, вони стали їхніми кріпаками.

И оста́лись Аморре́и жить на горе́ Хере́с, в Аиало́не и Шаалви́ме; но рука́ сыно́в Ио́сифовых одоле́ла Аморре́ев, и сде́лались они́ да́нниками им.

Границя ж аморіїв ішла від узвозу Акраббім і від Селі далі вгору.

Преде́лы Аморре́ев от возвы́шенности Акрави́м и от Селы́ простира́лись и да́лее.

« 24 глава 2 глава »