Рут 1 глава

Книга Рут
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів.

В те дни, когда́ управля́ли су́дьи, случи́лся го́лод на земле́. И пошёл оди́н челове́к из Вифлее́ма Иуде́йского со свое́ю жено́ю и двумя́ сыновья́ми свои́ми жить на поля́х Моави́тских.

На ім'я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам — Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися.

И́мя челове́ка того́ Елимеле́х, и́мя жены́ его́ Ноеми́нь, а имена́ двух сыно́в его́ Махло́н и Хилео́н; они́ бы́ли Ефрафя́не из Вифлее́ма Иуде́йского. И пришли́ они́ на поля́ Моави́тские и оста́лись там.

Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами.

И у́мер Елимеле́х, муж Ноеми́ни, и оста́лась она́ с двумя́ сыновья́ми свои́ми.

Одружились вони з моавитянками: одній було на ім'я Орпа, а другій — Рута. І жили вони там трохи не 10 років.

Они́ взя́ли себе́ жён из Моавитя́нок, и́мя одно́й О́рфа, а и́мя друго́й Руфь, и жи́ли там о́коло десяти́ лет.

Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка.

Но пото́м и о́ба сы́на её, Махло́н и Хилео́н, у́мерли, и оста́лась та же́нщина по́сле обо́их свои́х сынове́й и по́сле му́жа своего́.

Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб.

И вста́ла она́ со сно́хами свои́ми и пошла́ обра́тно с поле́й Моави́тских, и́бо услы́шала на поля́х Моави́тских, что Бог посети́л наро́д Свой и дал им хлеб.

От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю.

И вы́шла она́ из того́ ме́ста, в кото́ром жила́, и о́бе снохи́ её с не́ю. Когда́ они́ шли по доро́ге, возвраща́ясь в зе́млю Иуде́йскую,

І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною.

Ноеми́нь сказа́ла двум сно́хам свои́м: пойди́те, возврати́тесь ка́ждая в дом ма́тери свое́й; да сотвори́т Госпо́дь с ва́ми ми́лость, как вы поступа́ли с уме́ршими и со мно́ю!

Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній — у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос

да даст вам Госпо́дь, что́бы вы нашли́ приста́нище ка́ждая в до́ме своего́ му́жа! И поцелова́ла их. Но они́ подня́ли вопль и пла́кали

і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!”

и сказа́ли: нет, мы с тобо́ю возврати́мся к наро́ду твоему́.

Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

Ноеми́нь же сказа́ла: возврати́тесь, до́чери мои́; заче́м вам идти́ со мно́ю? Ра́зве ещё есть у меня́ сыновья́ в моём чре́ве, кото́рые бы́ли бы вам мужья́ми?

Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів,

Возврати́тесь, до́чери мои́, пойди́те, и́бо я уже́ стара́, чтоб быть за́мужем. Да е́сли б я и сказа́ла: «есть мне ещё наде́жда», и да́же е́сли бы я сию́ же ночь была́ с му́жем и пото́м родила́ сынове́й, —

чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.”

то мо́жно ли вам ждать, пока́ они́ вы́росли бы? мо́жно ли вам ме́длить и не выходи́ть за́муж? Нет, до́чери мои́, я весьма́ сокруша́юсь о вас, и́бо рука́ Госпо́дня пости́гла меня́.

Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею.

Они́ подня́ли вопль и опя́ть ста́ли пла́кать. И О́рфа прости́лась со свекро́вью свое́ю, а Руфь оста́лась с не́ю.

Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.”

Ноеми́нь сказа́ла Ру́фи: вот, неве́стка твоя́ возврати́лась к наро́ду своему́ и к свои́м бога́м; возврати́сь и ты вслед за неве́сткою твое́ю.

Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.

Но Руфь сказа́ла: не принужда́й меня́ оста́вить тебя́ и возврати́ться от тебя́; но куда́ ты пойдёшь, туда́ и я пойду́, и где ты жить бу́дешь, там и я бу́ду жить; наро́д твой бу́дет мои́м наро́дом, и твой Бог — мои́м Бо́гом;

Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.”

и где ты умрёшь, там и я умру́ и погребена́ бу́ду; пусть то и то сде́лает мне Госпо́дь, и ещё бо́льше сде́лает; смерть одна́ разлучи́т меня́ с тобо́ю.

Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти.

Ноеми́нь, ви́дя, что она́ твёрдо реши́лась идти́ с не́ю, переста́ла угова́ривать её.

І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?”

И шли о́бе они́, доко́ле не пришли́ в Вифлее́м. Когда́ пришли́ они́ в Вифлее́м, весь го́род пришёл в движе́ние от них, и говори́ли: э́то Ноеми́нь?

Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе.

Она́ сказа́ла им: не называ́йте меня́ Ноеми́нью, а называ́йте меня́ Ма́рою, потому́ что Вседержи́тель посла́л мне вели́кую го́ресть;

Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?”

я вы́шла отсю́да с доста́тком, а возврати́л меня́ Госпо́дь с пусты́ми рука́ми; заче́м называ́ть меня́ Ноеми́нью, когда́ Госпо́дь заста́вил меня́ страда́ть, и Вседержи́тель посла́л мне несча́стье?

І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.

И возврати́лась Ноеми́нь, и с не́ю сноха́ её Руфь Моавитя́нка, прише́дшая с поле́й Моави́тских, и пришли́ они́ в Вифлее́м в нача́ле жа́твы ячменя́.

« 21 глава 2 глава »