Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Хоменка → Переклад Огієнка

Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

« 28 глава 2 глава »