Рут 1 глава

Книга Рут
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская на русском

За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік з Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.

И бысть внегда судяху судии, бысть глад на земли. И иде муж от вифлеема иудина обитати в селе моавли, сам и жена его, и два сыны его:

Чоловік той на ймення Єлимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.

имя же мужеви елимелех, имя же жене его ноемминь и имя двема сынома его маалон и хелеон, ефрафейстии от вифлеема иудина. И приидоша в село моавле, и беша тамо.

І помер Єлимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами.

И умре елимелех муж ноемминин, и остася она и оба сыны ея:

І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.

и пояста себе жены моавитския: имя единей орфа и имя вторей руфь: и жиша тамо до десяти лет.

Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.

И умроста оба сыны ея, маалон и хелеон, и остася жена от мужа своего и от обоих сынов ея.

І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.

И воста она и обе снохи ея, и возвратишася с села моавля: зане услыша на селе моавли, яко присети Господь людий своих дати им хлебы.

От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.

И отиде от места, идеже бе, она и обе снохи ея с нею, и идяху в путь возвратитися в землю иудину.

І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!

И рече ноемминь обема снохама своима: идите убо, возвратитеся каяждо в дом отца своего: да сотворит Господь с вами милость, якоже сотвористе со умершими и со мною:

Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомонїли голосно та заплакали;

да даст Господь Бог вам обрести покой коейждо в дому мужа своего. И целова я: они же воздвигоша гласы своя и плакашася,

І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!

и рекоша ей: ни, но идем с тобою в люди твоя.

А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

И рече ноемминь: обратитеся убо, дщери мои, вскую идете со мною? или еще мне сынове во утробе моей, и будут вам мужи?

Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цїєї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,

возвратитеся убо, дщери мои и отидите, яко состарехся, и не буду мужу: аще же бых и рекла, яко у мене есть надежда, да буду мужу и рожду сыны,

То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.

вы ли пождете их, дондеже возрастут? и вы ли удержитеся, да не будете иному мужу? ни, дщери мои, яко горько бысть мне паче вас, яко изыде на мя рука Господня.

Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.

И воздвигоша гласы своя, и плакаша паки. И целова орфа свекровь свою, и возвратися в люди своя, руфь же последова ей.

І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів; вертайсь і ти слїдом за нею.

И рече ноемминь к руфе: се, возвратися ятровь твоя к людем своим и к богом своим, возвратися убо и ты вслед ятрове своея.

Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;

И рече руфь: не срящи мене то, еже оставити тебе или обратитися мне от тебе, но идеже идеши ты, и аз пойду, и идеже водворишися ты, водворюся и аз: людие твои людие мои, и Бог твой Бог мой:

І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!

и идеже аще умреши, умру и тамо погребуся: тако да сотворит мне Господь, и сия да приложит, яко смерть разлучит между мною и тобою.

Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.

Видевши же ноемминь, яко укрепися она ити с нею, умолче глаголати к ней ктому.

От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?

Идосте же обе, дондеже приидосте в вифлеем. И бысть егда приидосте они в вифлеем, и возгласи весь град о них, и рекоша: еда сия есть ноемминь?

Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою, а звіть Марою, бо Всемогущий послав на мене велике горе.

И рече к ним: не зовите убо мене ноемминь, но зовите мене горька: яко исполни мя горести вседержитель зело:

Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?

аз исполнь отидох, и ныне тщу мя возврати Господь: и вскую мя нарицаете ноемминь, Господь смири мя и вседержитель озлоби мя?

І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рут, Моабитянка, що прийшла з Моабських полів, і прибули вони до Вефлеєма саме перед ячмінними жнивами.

И возвратися ноемминь и руфь моавитиня сноха ея с нею, обращающыяся с села моавля: и приидосте в вифлеем в начале жатвы ячменя.

« 21 глава 2 глава »