Йова 1 глава

Книга Йова
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Був (давно) чоловік у землї Уз, на імя Йов. Був се чоловік щирий, справедливий й богобоязливий, що цуравсь усього лихого.

Человѣ́къ нѣ́кїй бѧ́ше во странѣ̀ а҆ѵсїтїді́йстѣй, є҆мѹ́же и҆́мѧ їѡвъ, и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѡ҆́нъ и҆́стиненъ, непоро́ченъ, првднъ, бг҃очести́въ, ѹ҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лѹка́выѧ ве́щи.

І родилось йому семеро синів й три дочки,

Бы́ша же є҆мѹ̀ сы́нове се́дмь и҆ дщє́ри трѝ.

А статку було в його сїм тисяч овець, три тисячі верблюдів, пятьсот ярем волів, пятьсот ослиць і багацько челяди, так що переважував сей чоловік усїх осадників на востоцї.

И҆ бѧ́хѹ ско́ти є҆гѡ̀, ѻ҆ве́цъ се́дмь ты́сѧщъ, велблю́дѡвъ трѝ ты́сѧщы, сѹпрѹ҄гъ волѡ́въ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ ѻ҆сли́цъ пасо́мыхъ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ слѹ́гъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ дѣла̀ вє́лїѧ бѧ́хѹ є҆мѹ̀ на землѝ: и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѻ҆́ный благоро́днѣйшїй сѹ́щихъ ѿ востѡ́къ со́лнца.

Сини ж його звикли були сходитись і в дому кожного по черзї гоститись. Кликали вони й трьох сестер своїх, їсти й пити з ними.

Сходѧ́щесѧ же сы́нове є҆гѡ̀ дрѹ́гъ ко дрѹ́гѹ, творѧ́хѹ пи́ръ на кі́йждо де́нь, спое́млюще вкѹ́пѣ и҆ трѝ сєстры̀ своѧ҄, ѩ҆́сти и҆ пи́ти съ ни́ми.

Як же сї гостини обходили свій круг, наказував їм Йов очищуватись; і вставав на другий день рано вранцї й приносив про кожного з них всепаленнє. Бо думав Йов так: Може, дїти мої согрішили та позневажили Бога в серцї свойму. Так чинив, Йов щораз в такі днї.

И҆ є҆гда̀ скончава́шесѧ дні́е пи́ра, посыла́ше їѡвъ и҆ ѡ҆чища́ше и҆̀хъ, востаѧ̀ заѹ́тра, и҆ приноша́ше ѡ҆ ни́хъ жє́ртвы по числѹ̀ и҆́хъ, и҆ телца̀ є҆ди́наго ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆ дѹша́хъ и҆́хъ. глаго́лаше бо їѡвъ: не́гли когда̀ сы́нове моѝ согрѣши́ша и҆ въ мы́сли свое́й ѕла҄ѧ помы́слиша проти́вѹ бг҃а; та́кѡ ѹ҆̀бо творѧ́ше їѡвъ всѧ҄ дни҄.

Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ де́нь се́й, и҆ сѐ, прїидо́ша а҆́гг҃ли бж҃їи предста́ти пред̾ гд҇емъ, и҆ дїа́волъ прїи́де съ ни́ми.

І поспитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Господеві Сатана й промовив: Я ходив по землї й обійшов її навкруги.

И҆ речѐ гд҇ь дїа́волѹ: ѿкѹ́дѹ прише́лъ є҆сѝ; и҆ ѿвѣща́въ дїа́волъ гд҇еви, речѐ: ѡ҆бше́дъ зе́млю и҆ проше́дъ поднебе́снѹю, сѐ, є҆́смь.

І сказав Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на слугу мого Йова? бо нема такого на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб цурався так усього лихого.

И҆ речѐ є҆мѹ̀ гд҇ь: внѧ́лъ ли є҆сѝ мы́слїю твое́ю на раба̀ моего̀ їѡва; занѐ нѣ́сть ѩ҆́кѡ ѻ҆́нъ на землѝ: человѣ́къ непоро́ченъ, и҆́стиненъ, бг҃очести́въ, ѹ҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лѹка́выѧ ве́щи.

І відказав Сатана Господеві та й промовив: Чи то ж Йов дармо такий богобоязливий? Чи не ти ж сам обгородив навкруги його й дом його й усе майно його?

Ѿвѣща́ же дїа́волъ и҆ речѐ пред̾ гд҇емъ:

Працю рук його благословив єси, й стада його ширяться все більш по країнї;

є҆да̀ тѹ́не їѡвъ чти́тъ гд҇а; не ты́ ли ѡ҆гради́лъ є҆сѝ внѣ҄шнѧѧ є҆гѡ̀ и҆ внѹ́трєннѧѧ до́мѹ є҆гѡ̀, и҆ ѩ҆̀же внѣ̀ всѣ́хъ сѹ́щихъ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ; дѣла́ же рѹкѹ̀ є҆гѡ̀ блг҇ви́лъ є҆сѝ и҆ скоты̀ є҆гѡ̀ мнѡ́ги сотвори́лъ є҆сѝ на землѝ:

Простягни тільки руку твою й торкнись до всього, що він має, — чи буде він благословити Тебе?

но послѝ рѹ́кѹ твою̀ и҆ косни́сѧ всѣ́хъ, ѩ҆̀же и҆́мать, а҆́ще не въ лице́ тѧ благослови́тъ,

І сказав Господь Сатанї: Ну, так нехай все, що його, буде в руцї твоїй, тільки на його самого не простягай руки твоєї. І пійшов Сатана з перед лиця Господнього.

Тогда̀ речѐ гд҇ь дїа́волѹ: сѐ, всѧ҄, є҆ли҄ка сѹ́ть є҆мѹ̀, даю̀ въ рѹ́кѹ твою̀, но самогѡ̀ да не ко́снешисѧ. и҆ и҆зы́де дїа́волъ ѿ гд҇а.

Одного ж дня, як сини й дочки Йовові саме їли й пили вино в дому старшого брата свого,

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ де́нь се́й, сы́нове їѡвлєвы и҆ дщє́ри є҆гѡ̀ пїѧ́хѹ вїно̀ въ домѹ̀ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ.

Прийшов посел до Йова та й сповістив: Воли були в плузї, а ослицї паслись поблизу,

И҆ сѐ, вѣ́стникъ прїи́де ко їѡвѹ и҆ речѐ є҆мѹ̀: сѹпрѹ́зи волѡ́въ ѡ҆рѧ́хѹ, и҆ ѻ҆сли҄цы пасѧ́хѹсѧ бли́з̾ и҆́хъ:

Аж се — набігли Савеї та й позаймали їх; кметї ж повитинали мечем; один я втїк сповістити тебе.

и҆ прише́дше плѣни́телїе плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мече́мъ, и҆ спасо́хсѧ а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Ще він говорив, аж приходить другий й говорить: Огонь Божий упав з неба й пройшов, палаючи, проміж вівцями й кметями та й пожер їх; один я втїк сповістити тебе.

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко їѡвѹ: ѻ҆́гнь спадѐ съ небесѐ и҆ пожжѐ ѻ҆́вцы и҆ па҄стыри поѧдѐ подо́бнѣ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Ще сей говорив, аж ійде другий й говорить: Халдеї зложили три ватаги, напали на верблюди та й позаймали їх; кметї ж повистинали мечем; один я втїк, сповістити тебе.

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко їѡвѹ: кѡ́нницы сотвори́ша нача҄лства трѝ и҆ ѡ҆крѹжи́ша велблю́ды и҆ плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мечьмѝ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Ще говорив сей, аж приходить инший й говорить: Сини твої й дочки трапезували й пили вино в дому старшого брата свого,

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, и҆́нъ вѣ́стникъ прїи́де, глаго́лѧ їѡвѹ: сынѡ́мъ твои҄мъ и҆ дще́ремъ твои҄мъ ѩ҆дѹ́щымъ и҆ пїю́щымъ ѹ҆ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ,

Аж несподївано схопилась буря від пустинї, наперла на всї чотири угли в будинку, і дім завалився на дїти та й вони погинули; один я втїк сповістити тебе.

внеза́пѹ вѣ́тръ вели́къ на́йде ѿ пѹсты́ни и҆ коснѹ́сѧ четы́ремъ ѹ҆глѡ́мъ хра́мины, и҆ падѐ хра́мина на дѣ́ти твоѧ҄, и҆ сконча́шасѧ: спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився,

Та́кѡ (ѹ҆слы́шавъ) їѡвъ, воста́въ растерза̀ ри҄зы своѧ҄ и҆ ѡ҆стрижѐ власы̀ главы̀ своеѧ̀, (и҆ посы́па пе́рстїю главѹ̀ свою̀,) и҆ па́дъ на зе́млю, поклони́сѧ (гд҇еви)

І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!

и҆ речѐ: са́мъ на́гъ и҆зыдо́хъ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀, на́гъ и҆ ѿидѹ̀ та́мѡ: гд҇ь дадѐ, гд҇ь ѿѧ́тъ: ѩ҆́кѡ гд҇еви и҆зво́лисѧ, та́кѡ бы́сть: бѹ́ди и҆́мѧ гд҇не блг҇ве́но (во вѣ́ки).

У всьому тому не провинив Йов, і не виповів нїчого безумного проти Бога.

Во всѣ́хъ си́хъ приключи́вшихсѧ є҆мѹ̀ ничто́же согрѣшѝ їѡвъ пред̾ гд҇емъ, (нижѐ ѹ҆стна́ма свои́ма,) и҆ не дадѐ безѹ́мїѧ бг҃ѹ.

« 10 глава 2 глава »