П. Пісень 1 глава

Пісня над піснями
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.

Да ло́бжетъ мѧ̀ ѿ лобза́нїй ѹ҆́стъ свои́хъ: ѩ҆́кѡ бла҄га сосца҄ твоѧ҄ па́че вїна̀,

Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили.

и҆ вонѧ̀ мѵ́ра твоегѡ̀ па́че всѣ́хъ а҆рѡма҄тъ. Мѵ́ро и҆злїѧ́ное и҆́мѧ твоѐ: сегѡ̀ ра́ди ѻ҆трокови҄цы возлюби́ша тѧ̀.

Притягни мене 'д собі, — ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, — будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; — о, не помилилися тим, що влюбили тебе!

Привлеко́ша тѧ̀: в̾слѣ́дъ тебє̀ въ воню̀ мѵ́ра твоегѡ̀ тече́мъ. Введе́ мѧ ца́рь въ ло́жницѹ свою̀: возра́дѹемсѧ и҆ возвесели́мсѧ ѡ҆ тебѣ̀, возлю́бимъ сосца҄ твоѧ҄ па́че вїна̀: пра́вость возлюби́ тѧ.

Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.

Черна̀ є҆́смь а҆́зъ и҆ добра̀, дщє́ри ї҆ер҇ли҄мскїѧ, ѩ҆́коже селє́нїѧ кида҄рска, ѩ҆́коже завѣ҄сы соломѡ҄ни.

Ви не дивітесь, що я смуглява, — се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, — власного ж виноградника я не стерегла.

Не зри́те менѐ, ѩ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь ѡ҆черне́на, ѩ҆́кѡ ѡ҆пали́ мѧ со́лнце: сы́нове ма́тере моеѧ̀ сварѧ́хѹсѧ ѡ҆ мнѣ̀, положи́ша мѧ̀ стра́жа въ вїногра́дѣхъ: вїногра́да моегѡ̀ не сохрани́хъ.

З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?

Возвѣстѝ мѝ, є҆го́же возлюбѝ дѹша̀ моѧ̀, гдѣ̀ пасе́ши; гдѣ̀ почива́еши въ полѹ́дне; да не когда̀ бѹ́дѹ ѩ҆́кѡ ѡ҆блага́ющаѧсѧ над̾ ста́ды дрѹгѡ́въ твои́хъ.

Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.

А҆́ще не ѹ҆вѣ́си са́мѹю тебѐ, до́браѧ въ жена́хъ, и҆зы́ди ты̀ въ пѧта́хъ па́ствъ и҆ пасѝ кѡ́злища твоѧ҄ ѹ҆ кѹ́щей па́стырскихъ.

Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).

Ко́нємъ мои҄мъ въ колесни́цѣхъ фараѡ́новыхъ ѹ҆подо́бихъ тѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀.

Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;

Что̀ ѹ҆кра́шєны лани҄ты твоѧ҄ ѩ҆́кѡ гѡ́рлицы, вы́ѧ твоѧ̀ ѩ҆́кѡ мѡни́сты;

Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.

подѡ́бїѧ зла́та сотвори́мъ тѝ съ пестрота́ми сребра̀.

Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.

До́ндеже (бѹ́детъ) ца́рь на восклоне́нїи свое́мъ, на́рдъ мо́й дадѐ воню̀ свою̀.

Милий мій — мов китиця мирри, у мене на грудях,

Вѧза́нїе ста́кти бра́тъ мо́й мнѣ̀, посредѣ̀ сосцѹ҄ моє́ю водвори́тсѧ:

Милий мій у мене — мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських.

гре́знъ кѵ́провъ бра́тъ мо́й мнѣ̀ въ вїногра́дѣхъ є҆нга́ддовыхъ.

Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині.

Сѐ, є҆сѝ добра̀, и҆́скреннѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голѹби҄нѣ.

А ти, мій любий — прехороший, уродливий! а постеля наша — мов трава зелена;

Сѐ, є҆сѝ до́бръ, бра́тъ мо́й, и҆ є҆щѐ красе́нъ: ѻ҆́дръ на́шъ со ѡ҆сѣне́нїемъ,

Крівля домів наших — кедри, криша — кипариси.

прекла҄ди до́мѹ на́шегѡ ке́дровїи, дски҄ на́шѧ кѷпарї҄сныѧ.

« 12 глава 2 глава »