Луки 1 глава

Євангелія від св. Луки
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Яко ж бо многі заходились споряджувати повість про добре знані нам речі,

Поне́же ѹ҆́бѡ мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть ѡ҆ и҆звѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,

як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова;

ѩ҆́коже преда́ша на́мъ, и҆́же и҆спе́рва самови́дцы и҆ слѹ́ги бы́вшїи словесѐ:

то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле,

и҆зво́лисѧ и҆ мнѣ̀ послѣ́довавшѹ вы́ше всѧ҄ и҆спы́тнѡ, порѧ́дѹ писа́ти тебѣ̀, держа́вный ѳеофі́ле,

щоб знав певноту того, чого тебе навчено.

да разѹмѣ́еши, ѡ҆ ни́хже наѹчи́лсѧ є҆сѝ словесѣ́хъ ѹ҆твержде́нїе.

Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета.

(За҄ 2.) Бы́сть во днѝ и҆́рѡда царѧ̀ ї҆ѹде́йска, ї҆ере́й нѣ́кїй, и҆́менемъ заха́рїа, ѿ дневны́ѧ чреды̀ а҆вїа́ни: и҆ жена̀ є҆гѡ̀ ѿ дще́рей а҆арѡ́новѣхъ, и҆ и҆́мѧ є҆́й є҆лїсаве́тъ.

Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всїх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.

Бѣ́ста же првдна ѻ҆́ба пред̾ бг҃омъ, ходѧ҄ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ гд҇нихъ безпорѡ́чна.

І не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.

И҆ не бѣ̀ и҆́ма ча́да, поне́же є҆лїсаве́тъ бѣ̀ непло́ды, и҆ ѻ҆́ба заматорѣ҄вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом,

Бы́сть же слѹжа́щѹ є҆мѹ̀ въ чинѹ̀ чреды̀ своеѧ̀ пред̾ бг҃омъ,

то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню.

по ѡ҆бы́чаю свѧще́нничества ключи́сѧ є҆мѹ̀ покади́ти, вше́дшѹ въ це́рковь гд҇ню:

А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження.

и҆ всѐ мно́жество люде́й бѣ̀ моли́твѹ дѣ́ѧ внѣ̀, въ го́дъ {во вре́мѧ} ѳѷмїа́ма:

Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної.

ѩ҆ви́сѧ же є҆мѹ̀ а҆́гг҃лъ гд҇ень, стоѧ̀ ѡ҆деснѹ́ю ѻ҆лтарѧ̀ кади́лнагѡ:

І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його.

и҆ смѹти́сѧ заха́рїа ви́дѣвъ, и҆ стра́хъ нападѐ на́нь.

Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан.

Рече́ же къ немѹ̀ а҆́гг҃лъ: не бо́йсѧ, заха́рїе: занѐ ѹ҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ жена̀ твоѧ̀ є҆лїсаве́ть роди́тъ сы́на тебѣ̀, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆ѡа́ннъ.

І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся.

И҆ бѹ́детъ тебѣ̀ ра́дость и҆ весе́лїе, и҆ мно́зи ѡ҆ рождествѣ̀ є҆гѡ̀ возра́дѹютсѧ.

Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї.

Бѹ́детъ бо ве́лїй пред̾ гд҇емъ: и҆ вїна̀ и҆ сїке́ра не и҆́мать пи́ти, и҆ дх҃а ст҃а́гѡ и҆спо́лнитсѧ є҆щѐ и҆з̾ чре́ва ма́тере своеѧ̀:

І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх.

и҆ мно́гихъ ѿ сынѡ́въ ї҆и҃левыхъ ѡ҆брати́тъ ко гд҇ѹ бг҃ѹ и҆́хъ.

І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.

И҆ то́й пред̾и́детъ пред̾ ни́мъ дѹ́хомъ и҆ си́лою и҆лїино́ю, ѡ҆брати́ти сердца̀ ѻ҆тцє́мъ на ча҄да, и҆ проти҄вныѧ въ мѹ́дрости пра́ведныхъ, ѹ҆гото́вати гд҇ви лю́ди совершє́ны.

І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх.

И҆ речѐ заха́рїа ко а҆́гг҃лѹ: по чесомѹ̀ разѹмѣ́ю сїѐ; а҆́зъ бо є҆́смь ста́ръ, и҆ жена̀ моѧ̀ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се.

И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆мѹ̀: а҆́зъ є҆́смь гаврїи́лъ предстоѧ́й пред̾ бг҃омъ, и҆ по́сланъ є҆́смь глаго́лати къ тебѣ̀ и҆ благовѣсти́ти тебѣ̀ сїѧ҄:

І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.

и҆ сѐ бѹ́деши молчѧ̀ и҆ не могі́й проглаго́лати, до негѡ́же днѐ бѹ́дѹтъ сїѧ҄: занѐ не вѣ́ровалъ є҆сѝ словесє́мъ мои҄мъ, ѩ҆́же сбѹ́дѹтсѧ во вре́мѧ своѐ.

І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві.

И҆ бѣ́ша лю́дїе ждѹ́ще заха́рїю: и҆ чѹдѧ́хѹсѧ коснѧ́щѹ є҆мѹ̀ въ це́ркви.

Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїннє бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий.

И҆зше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни҄мъ: и҆ разѹмѣ́ша, ѩ҆́кѡ видѣ́нїе ви́дѣ въ це́ркви: и҆ то́й бѣ̀ помава́ѧ и҆̀мъ, и҆ пребыва́ше нѣ́мъ.

І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ дні́е слѹ́жбы є҆гѡ̀, и҆́де въ до́мъ сво́й.

Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й таїлась пять місяцїв, говорячи:

(За҄ 3.) По си́хъ же дне́хъ зача́тъ є҆лїсаве́тъ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ таѧ́шесѧ мѣ҄сѧцъ пѧ́ть, глаго́лющи:

Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.

ѩ҆́кѡ та́кѡ мнѣ̀ сотворѝ гд҇ь во дни҄, въ нѧ́же призрѣ̀ ѿѧ́ти поноше́нїе моѐ въ человѣ́цѣхъ.

Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,

Въ мѣ́сѧцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть а҆́гг҃лъ гаврїи́лъ ѿ бг҃а во гра́дъ галїле́йскїй, є҆мѹ́же и҆́мѧ назаре́тъ,

до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.

къ дв҃ѣ ѡ҆брѹче́ннѣй мѹ́жеви, є҆мѹ́же и҆́мѧ ї҆ѡ́сифъ, ѿ до́мѹ дв҃дова: и҆ и҆́мѧ дв҃ѣ мр҃їа́мь.

І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная, Господь з тобою; благословенна єси між женами.

И҆ вше́дъ къ не́й а҆́гг҃лъ речѐ: ра́дѹйсѧ, блгдтнаѧ: гд҇ь съ тобо́ю: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ.

Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.

Ѻ҆на́ же ви́дѣвши смѹти́сѧ ѡ҆ словесѝ є҆гѡ̀ и҆ помышлѧ́ше, каково̀ бѹ́детъ цѣлова́нїе сїѐ.

І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.

И҆ речѐ а҆́гг҃лъ є҆́й: не бо́йсѧ, мр҃їа́мь: ѡ҆брѣла́ бо є҆сѝ блгдть ѹ҆ бг҃а.

І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.

И҆ сѐ зачне́ши во чре́вѣ, и҆ роди́ши сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆и҃съ.

Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:

Се́й бѹ́детъ ве́лїй, и҆ сн҃ъ вы́шнѧгѡ нарече́тсѧ: и҆ да́стъ є҆мѹ̀ гд҇ь бг҃ъ пр҇то́лъ дв҃да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀:

і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця.

и҆ воцр҃и́тсѧ въ домѹ̀ ї҆а́кѡвли во вѣ́ки, и҆ цр҇твїю є҆гѡ̀ не бѹ́детъ конца̀.

Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?

Рече́ же мр҃їа́мь ко а҆́гг҃лѹ: ка́кѡ бѹ́детъ сїѐ, и҆дѣ́же мѹ́жа не зна́ю;

І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.

И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆́й: дх҃ъ ст҃ы́й на́йдетъ на тѧ̀, и҆ си́ла вы́шнѧгѡ ѡ҆сѣни́тъ тѧ̀: тѣ́мже и҆ ражда́емое ст҃о нарече́тсѧ сн҃ъ бж҃їй:

І ось Єлисавета, родичка твоя, вона також зачала сина в старостї своїй, і се шестий місяць їй, званій неплідною.

и҆ сѐ, є҆лїсаве́тъ ю҆́жика твоѧ̀, и҆ та̀ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и҆ се́й мѣ́сѧцъ шесты́й є҆́сть є҆́й нарица́емѣй непло́ды:

Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.

ѩ҆́кѡ не и҆знемо́жетъ ѹ҆ бг҃а всѧ́къ глаго́лъ.

Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.

Рече́ же мр҃їа́мь: сѐ раба̀ гд҇нѧ: бѹ́ди мнѣ̀ по глаго́лѹ твоемѹ̀. И҆ ѿи́де ѿ неѧ̀ а҆́гг҃лъ.

Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;

(За҄ 4.) Воста́вши же мр҃їа́мь во дни҄ ты҄ѧ, и҆́де въ гѡ́рнѧѧ со тща́нїемъ, во гра́дъ ї҆ѹ́довъ:

і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.

и҆ вни́де въ до́мъ заха́рїинъ, и҆ цѣлова̀ є҆лїсаве́тъ.

І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ ѹ҆слы́ша є҆лїсаве́тъ цѣлова́нїе мр҃і́ино, взыгра́сѧ младе́нецъ во чре́вѣ є҆ѧ̀: и҆ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а є҆лїсаве́тъ,

і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.

и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ речѐ: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ, и҆ блг҇ве́нъ пло́дъ чре́ва твоегѡ̀:

І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?

и҆ ѿкѹ́дѹ мнѣ̀ сїѐ, да прїи́детъ мт҃и гд҇а моегѡ̀ ко мнѣ̀;

Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.

се́ бо, ѩ҆́кѡ бы́сть гла́съ цѣлова́нїѧ твоегѡ̀ во ѹ҆́шїю моє́ю, взыгра́сѧ младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ.

І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.

И҆ бл҃же́нна вѣ́ровавшаѧ, ѩ҆́кѡ бѹ́детъ соверше́нїе глагѡ́ланнымъ є҆́й ѿ гд҇а.

І рече Мария: Величає душа моя Господа,

И҆ речѐ мр҃їа́мь: вели́читъ дш҃а̀ моѧ̀ гд҇а,

і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

и҆ возра́довасѧ дх҃ъ мо́й ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ:

що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:

ѩ҆́кѡ призрѣ̀ на смире́нїе рабы̀ своеѧ̀: се́ бо, ѿнн҃ѣ ѹ҆блажа́тъ мѧ̀ всѝ ро́ди:

бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.

ѩ҆́кѡ сотворѝ мнѣ̀ вели́чїе си́льный, и҆ ст҃о и҆́мѧ є҆гѡ̀:

І милость Його від роду до роду на боячих ся Його.

и҆ мл҇ть є҆гѡ̀ въ ро́ды родѡ́въ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀:

Зробив силу рукою своєю; розсипав гордих у думках сердець їх;

сотворѝ держа́вѹ мы́шцею свое́ю: расточѝ гѡ́рдыѧ мы́слїю се́рдца и҆́хъ:

поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;

низложѝ си҄льныѧ со престѡ́лъ, и҆ вознесѐ смирє́нныѧ:

голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;

а҆́лчѹщыѧ и҆спо́лни бла҄гъ, и҆ богатѧ́щыѧсѧ ѿпѹстѝ тщы̀.

прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,

Воспрїѧ́тъ ї҆и҃лѧ ѻ҆́трока своего̀, помѧнѹ́ти мл҇ти,

(як промовив до батьків наших) Авраамові й насїнню його по віки.

ѩ҆́коже глаго́ла ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, а҆враа́мѹ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка.

Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.

Пребы́сть же мр҃їа́мь съ не́ю ѩ҆́кѡ трѝ мѣ́сѧцы и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й.

Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина.

Є҆лїсаве́ти же и҆спо́лнисѧ вре́мѧ роди́ти є҆́й, и҆ родѝ сы́на.

І чули сусїде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.

И҆ слы́шаша ѡ҆́крестъ живѹ́щїи и҆ ѹ҆́жики є҆ѧ̀, ѩ҆́кѡ возвели́чилъ є҆́сть гд҇ь мл҇ть свою̀ съ не́ю: и҆ ра́довахѹсѧ съ не́ю.

І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотїли назвати його ймям батька його, Захарією.

И҆ бы́сть во ѻ҆смы́й де́нь, прїидо́ша ѡ҆брѣ́зати ѻ҆троча̀, и҆ нарица́хѹ є҆̀ и҆́менемъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, заха́рїю.

І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном.

И҆ ѿвѣща́вши ма́ти є҆гѡ̀ речѐ: нѝ, но да нарече́тсѧ ї҆ѡа́ннъ.

І казали до неї: Що нїкого нема в родинї твоїй, щоб звав ся імям сим.

И҆ рѣ́ша къ не́й, ѩ҆́кѡ никто́же є҆́сть въ родствѣ̀ твое́мъ, и҆́же нарица́етсѧ и҆́менемъ тѣ́мъ.

Кивали ж батькові його, як схотїв би назвати його.

И҆ помава́хѹ ѻ҆тцѹ̀ є҆гѡ̀, є҆́же ка́кѡ бы хотѣ́лъ нарещѝ є҆̀.

І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї.

И҆ и҆спро́шь дщи́цѹ, написа̀, глаго́лѧ: ї҆ѡа́ннъ бѹ́детъ и҆́мѧ є҆мѹ̀. И҆ чѹдѧ́хѹсѧ всѝ.

Відкрили ся ж уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога.

Ѿверзо́шасѧ же ѹ҆ста̀ є҆гѡ̀ а҆́бїе и҆ ѧ҆зы́къ є҆гѡ̀, и҆ глаго́лаше, благословѧ̀ бг҃а.

І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті.

И҆ бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живѹ́щихъ ѡ҆́крестъ и҆́хъ: и҆ во все́й странѣ̀ ї҆ѹде́йстѣй повѣ́даеми бѧ́хѹ всѝ глаго́ли сі́и.

І положили всї, хто чув, у серцї своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.

И҆ положи́ша всѝ слы́шавшїи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что̀ ѹ҆́бѡ ѻ҆троча̀ сїѐ бѹ́детъ; И҆ рѹка̀ гд҇нѧ бѣ̀ съ ни́мъ.

І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:

И҆ заха́рїа ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а, и҆ проро́чествова, глаго́лѧ:

Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленнє народові своєму,

блг҇ве́нъ гд҇ь бг҃ъ ї҆и҃левъ, ѩ҆́кѡ посѣтѝ и҆ сотворѝ и҆збавле́нїе лю́демъ свои҄мъ:

і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,

и҆ воздви́же ро́гъ сп҇нїѧ на́мъ, въ домѹ̀ дв҃да ѻ҆́трока своегѡ̀:

(як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх,)

ѩ҆́коже глаго́ла ѹ҆сты̀ ст҃ы́хъ сѹ́щихъ ѿ вѣ́ка про҇рѡ́къ є҆гѡ̀,

спасеннє од ворогів наших і з руки всїх ненавидників наших,

сп҇нїе ѿ вра҄гъ на́шихъ и҆ и҆з̾ рѹкѝ всѣ́хъ ненави́дѧщихъ на́съ:

щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,

сотвори́ти мл҇ть со ѻ҆тцы҄ на́шими и҆ помѧнѹ́ти завѣ́тъ ст҃ы́й сво́й,

клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,

клѧ́твѹ, є҆́юже клѧ́тсѧ ко а҆враа́мѹ ѻ҆тцѹ̀ на́шемѹ, да́ти на́мъ,

та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,

без̾ стра́ха, и҆з̾ рѹкѝ вра҄гъ на́шихъ и҆зба́вльшымсѧ,

служити Йому в сьвятостї та праведностї перед Ним, по всї днї життя нашого.

слѹжи́ти є҆мѹ̀ преподо́бїемъ и҆ пра́вдою пред̾ ни́мъ всѧ҄ дни҄ живота̀ на́шегѡ.

А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнїм, готовити дороги Його;

И҆ ты̀, ѻ҆троча̀, про҇ро́къ вы́шнѧгѡ нарече́шисѧ: пред̾и́деши бо пред̾ лице́мъ гд҇нимъ, ѹ҆гото́вати пѹти҄ є҆гѡ̀,

щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,

да́ти ра́зѹмъ сп҇нїѧ лю́демъ є҆гѡ̀, во ѡ҆ставле́нїе грѣ҄хъ и҆́хъ,

по благій милостї Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,

милосе́рдїѧ ра́ди мл҇ти бг҃а на́шегѡ, въ ни́хже посѣти́лъ є҆́сть на́съ восто́къ свы́ше,

щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертнїй, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.

просвѣти́ти во тмѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдѧ́щыѧ, напра́вити но́ги на́шѧ на пѹ́ть ми́ренъ.

Хлопятко ж росло та міцнїло духом, і пробувало в пустинї аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.

Ѻ҆троча́ же растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ дѹ́хомъ: и҆ бѣ̀ въ пѹсты́нехъ до днѐ ѩ҆вле́нїѧ своегѡ̀ ко ї҆и҃лю.

« 16 глава 2 глава »