2 Івана 1 глава

Друге соборне послання св. апостола Івана
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Старець — вибраній панї і дїтям її, котрих я істино люблю (і не я тільки, а також усї, що пізнали правду),

Ста́рецъ и҆збра́ннѣй госпожѣ̀ и҆ ча́дѡмъ є҆ѧ̀, и҆̀хже а҆́зъ люблю̀ вои́стиннѹ, и҆ не а҆́зъ то́чїю, но и҆ всѝ разѹмѣ́вшїи и҆́стинѹ,

задля правди, що пробуває в нас, і з нами буде по вік:

за и҆́стинѹ пребыва́ющѹю въ на́съ, и҆ съ на́ми бѹ́детъ во вѣ́ки:

Нехай буде з вами благодать, милость, впокій від Бога Отця, і від Господа Ісуса Христа, Сина Отцївського, в правдї і любові.

да бѹ́детъ съ ва́ми блгдть, мл҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀, и҆ ѿ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀, сн҃а ѻ҆́ч҃а, во и҆́стинѣ и҆ любвѝ.

Вельми я зрадував ся, що знайшов дїтей твоїх, ходячих в правдї, яко ж заповідь прийняли ми від Отця.

Возра́довахсѧ ѕѣлѡ̀, ѩ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ ѿ ча҄дъ твои́хъ ходѧ́щихъ во и҆́стинѣ, ѩ҆́коже за́повѣдь прїѧ́хомъ ѿ ѻ҆ц҃а̀.

І тепер прошу тебе, панї, не яко нову заповідь пишу тобі, а котру мали ми від почину, щоб любили один одного.

И҆ нн҃ѣ молю́ тѧ, госпожѐ, не ѩ҆́кѡ за́повѣдь пишѹ̀ тебѣ̀ но́вѹ, но ю҆́же и҆́мамы и҆спе́рва, да лю́бимъ дрѹ́гъ дрѹ́га.

І се любов, щоб ми ходили по заповідям Його. Се заповідь, яко ж ви чули від почину, щоб у нїй ходили.

И҆ сїѧ̀ є҆́сть любы̀, да хо́димъ по за́повѣдемъ є҆гѡ̀. Сїѧ̀ є҆́сть за́повѣдь, ѩ҆́коже слы́шасте и҆спе́рва, да въ не́й хо́дите:

Бо многі зводителї увійшли у сьвіт, котрі не визнають Ісуса Христа, що прийшов у тїлї; а такий зводитель і антихрист.

занѐ мно́зи лестцы̀ внидо́ша въ мі́ръ, не и҆сповѣ́дающе ї҆и҃са хр҇та̀ прише́дша во пл҃ти, се́й є҆́сть льсте́цъ и҆ а҆нті́хрїстъ.

Глядїть на себе, щоб не згубити нам, що заробили, а щоб нагороду повну прийняли.

Блюди́те себѐ, да не погѹбитѐ ѩ҆́же дѣ́ласте дѡ́браѧ, но да мздѹ̀ соверше́ннѹ воспрїи́мете.

Кожен, хто переступає, а не пробуває в науцї Христовій, не має Бога; хто пробуває в науцї Христовій, сей має і Отця і Сина.

Всѧ́къ престѹпа́ѧй и҆ не пребыва́ѧй во ѹ҆ч҃нїи хр҇то́вѣ бг҃а не и҆́мать: пребыва́ѧй же во ѹ҆че́нїи хр҇то́вѣ, се́й и҆ ѻ҆ц҃а̀ и҆ сн҃а и҆́мать.

Коли хто приходить до вас, і сієї науки не приносить, не приймайте його у хату, і не витайте його;

А҆́ще кто̀ прихо́дитъ къ ва́мъ, и҆ сегѡ̀ ѹ҆ч҃нїѧ не прино́ситъ, не прїе́млите є҆го̀ въ до́мъ, и҆ ра́доватисѧ є҆мѹ̀ не глаго́лите:

хто бо його витає, бере участь в дїлах його лихих.

глаго́лѧй бо є҆мѹ̀ ра́доватисѧ, соѡбща́етсѧ дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀ ѕлы҄мъ.

Маючи много вам писати, не схотїв на папері і чернилом, а надїюсь прийти до вас, і устами з вами говорити, щоб благодать ваша була повна.

Мнѡ́га и҆мѣ́хъ писа́ти ва́мъ, и҆ не восхотѣ́хъ хартїе́ю и҆ черни́ломъ, но надѣ́юсѧ прїитѝ къ ва́мъ и҆ ѹ҆сты̀ ко ѹ҆стѡ́мъ глаго́лати, да ра́дость ва́ша бѹ́детъ и҆спо́лнена.

Витають тебе дїти сестри твоєї вибраної. Амінь.

Цѣлѹ́ютъ тѧ̀ ча҄да сестры̀ твоеѧ̀ и҆збра́нныѧ. А҆ми́нь.

« 5 глава 1 глава »