1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Куліша та Пулюя → Синодальный перевод (СВ)

Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкан, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:

Был один человек из Рамафаим-Цофима, с горы Ефремовой, имя ему Елкана, сын Иерохама, сына Илия, сына Тоху, сына Цуфа, — ефрафянин;

І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.

у него было две жены: имя одной Анна, а имя другой Феннана; у Феннаны были дети, у Анны же не было детей.

І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.

И ходил этот человек из города своего в положенные дни поклоняться и приносить жертву Господу Саваофу в Силом; там были Илий и два сына его, Офни и Финеес, священниками Господа.

Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;

В тот день, когда Елкана приносил жертву, давал Феннане, жене своей, и всем сыновьям ее и дочерям ее части.

Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.

Анне же давал часть особую, ибо любил Анну, хотя Господь заключил чрево ее.

Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.

Соперница ее сильно огорчала ее, побуждая ее к ропоту на то, что Господь заключил чрево ее.

Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.

Так бывало каждый год, когда ходила она в дом Господень; та огорчала ее, а эта плакала и не ела.

Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?

И сказал ей Елкана, муж ее: «Анна! Что ты плачешь, и почему не ешь, и отчего скорбит сердце твое? Не лучше ли я для тебя десяти сыновей?»

Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.

И встала Анна после того, как они ели и пили в Силоме. Илий же, священник, сидел тогда на седалище у входа в храм Господень.

І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.

И была она в скорби души, и молилась Господу, и горько плакала,

Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.

и дала обет, говоря: «Господи Саваоф! Если Ты призришь на скорбь рабы Твоей, и вспомнишь обо мне, и не забудешь рабы Твоей, и дашь рабе Твоей дитя мужского пола, то я отдам его Господу на все дни жизни его, и бритва не коснется головы его».

Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;

Между тем как она долго молилась пред Господом, Илий смотрел на уста ее;

Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.

и как Анна говорила в сердце своем, а уста ее только двигались и не было слышно голоса ее, то Илий счел ее пьяной.

От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.

И сказал ей Илий: «Доколе ты будешь пьяной? Вытрезвись от вина твоего».

І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.

И отвечала Анна и сказала: «Нет, господин мой; я — женщина, скорбящая духом, вина и сикера я не пила, но изливаю душу мою пред Господом;

Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.

не считай рабы твоей негодной женщиной, ибо от великой печали моей и от скорби моей я говорила доселе».

І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.

И отвечал Илий и сказал: «Иди с миром, и Бог Израилев исполнит прошение твое, чего ты просила у Него».

І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.

Она же сказала: «Да найдет раба твоя милость в очах твоих!» И пошла она в путь свой, и ела, и лицо ее не было уже печально, как прежде.

Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,

И встали они поутру, и поклонились пред Господом, и возвратились, и пришли в дом свой в Раму. И познал Елкана Анну, жену свою, и вспомнил о ней Господь.

І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїль: бо (казала): у Бога я випросила його.

Через несколько времени зачала Анна, и родила сына, и дала ему имя Самуил, «ибо, — говорила она, — у Господа я испросила его».

Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,

И пошел муж ее Елкана и все семейство его в Силом совершить годичную жертву Господу и обеты свои.

Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку.

Анна же не пошла, сказав мужу своему: «Когда младенец отнят будет от груди и подрастет, тогда я отведу его, и он явится пред Господом и останется там навсегда».

І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тількі Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила.

И сказал ей Елкана, муж ее: «Делай, что тебе угодно; оставайся, доколе не вскормишь его грудью; только да утвердит Господь слово, вышедшее из уст твоих». И осталась жена его, и кормила грудью сына своего, доколе не вскормила.

Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький.

Когда же вскормила его, пошла с ним в Силом, взяв трех тельцов и хлебы, и одну ефу муки, и мех вина, и пришла в дом Господа в Силом; отрок же был еще дитя.

І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя.

И закололи тельца; и привела отрока Анна к Илию,

І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа;

и сказала: «О господин мой! Да живет душа твоя, господин мой! Я — та самая женщина, которая здесь при тебе стояла и молилась Господу;

Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.

об этом дитяти молилась я, и исполнил мне Господь прошение мое, чего я просила у Него;

Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві.

и я отдаю его Господу на все дни жизни его служить Господу». И поклонилась там Господу.

« 4 глава 2 глава »