Переклад Куліша та Пулюя
1 Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкан, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:
2 І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.
3 І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.
4 Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;
5 Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.
6 Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.
7 Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.
8 Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?
9 Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.
10 І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.
11 Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.
12 Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;
13 Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.
14 От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.
15 І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.
16 Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.
17 І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.
18 І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.
19 Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,
20 І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїль: бо (казала): у Бога я випросила його.
21 Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,
22 Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку.
23 І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тількі Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила.
24 Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький.
25 І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя.
26 І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа;
27 Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.
28 Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві.
Комментарии МакДональда
I. СЛУЖЕНИЕ САМУИЛА ДО ПОМАЗАНИЯ САУЛА (Гл. 1−9)
A. Рождение и детство Самуила (Гл. 1)
1:1−10 1 Царств открывается представлением Елканы и его двух жен, Анны (благодать) и Феннаны (коралл). Он был левитом из Рамафаим-Цофима в Ефреме; поэтому в 1-м стихе указано, что он — Ефрафянин (см. также 1Пар 6:22−28). Являясь надежной исторической записью, Библия отмечает существование полигамии, но никогда не одобряет ее. Как и в случае с Лией и Рахилью, одна жена рожала, пока другая была бесплодна. Это явилось причиной соперничества в доме, так как, хотя Анна и была бездетной, она была больше любима своим мужем. Каждый год, когда они всей семьей ездили в Силом отмечать один из праздников, Анна всегда получала двойную порцию жертвоприношения (ст. 3−5). Но это вызывало язвительные замечания со стороны Феннаны. Год за годом ее колкости ранили Анну все глубже, пока, наконец, в отчаянии она не обратилась к Господу в храме.
1:11−18 Анна дала обет, что, если Бог даст ей ребенка мужского пола, она отдаст его обратно Господу. Он будет Назореем от рождения. Епископ Халл советует:
«Получить любое благо можно, посвятив его в своем сердце славе того Бога, у которого мы его просим; таким образом Бог и порадует Своего слугу, и почтет Самого Себя». Старый священник Илий увидел, как Анна шевелит губами, и решил, что она пьяна. Но как только она объяснила свои действия, он увидел ее серьезность, благословил ее и отправил с миром. Анна была обеспокоена своим физическим бесплодием. Нас должно печалить наше духовное бесплодие.
1:19−28 Когда молитва Анны была отвечена, она назвала младенца Самуилом (услышанный Богом), потому что она его «испросила... от Господа». Когда Самуил был отнят от груди, она отвела его в дом Господа и отдала его Господу, посвятив его раз и навсегда. С самого начала мальчик помогал священникам и служил Господу. Последняя фраза 28-го стиха говорит и о Самуиле: он поклонялся Господу, хотя и был очень молод, потому что его жизнь была посвящена служению Господу.