1 Павел, апостол Ісуса Христа, по по велїнню Бога, Спаса нашого, і Господа Ісуса Христа, надїї нашої,
2 Тимотею, правдивому сину в вірі: Благодать, милость, мир од Бога, Отця нашого, і Христа Ісуса, Господа нашого.
3 Яко ж ублагав я тебе пробувати в Єфесї, ідучи в Македонию, щоб завітував деяким не инше вчити,
4 анї вважати на видумки та не скінчені родоводи, котрі більш роблять змагання, нїж Божого будування в вірі.
5 Конець же завітування єсть любов з щирого серця та совісти благої і віри не лицемірної,
6 у котрих деякі погрішивши, вдались у пусті слова,
7 хотячи бути законоучителями, не розуміючи, нї що говорять, нї об чому впевняють.
8 Знаємо ж, що закон добрий, коли хто його законно творить,
9 знаючи се, що не про праведника закон положений, а про беззаконних та непокірних, нечестивих та грішних, неправедних та скверних, про убийць батька й матери, про душогубцїв,
10 про блудників, мужоложників, про людокрадів, брехунів, про тих, що криво присягають, і коли що иншого здоровій науцї противить ся,
11 по славному благовістю блаженного Бога, котре менї звірено.
12 І дякую Тому, хто окріпляє мене, Христу Ісусу, Господу нашому, що за вірного мене вважав, поставивши мене на службу,
13 мене, що був колись хулителем і гонителем і знущателем, та помилувано мене; бо, невідаючи, робив я в невірстві.
14 Намножила ся ж благодать Господа нашого вірою і любовю, що в Христї Ісусї.
15 Вірне се слово і всякого прийняття достойне, що Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти, між котрими я первий.
16 Та ради сього й помилувано мене, щоб на менї первому показав Ісус Христос усе довготерпіннє, на приклад тим, що мають вірувати в Него на життє вічне.
17 Цареві ж вічному нетлїнному, невидимому, єдиному премудрому Богу честь і слава на віки вічні. Амінь.
18 Се ж завітуваннє передаю тобі, сину Тимотею, по пророцтвах, що були перше про тебе, щоб воював ти в них доброю війною,
19 маючи віру і добру совість, котру деякі відкинувши, од віри відпали.
20 Між ними ж Іменей та Александр, котрих я передав сатанї, щоб навчились не хулити.
20 Это важно постольку, поскольку предполагает серьезное отношение ко всякому лжеучению, и особенно к такому, которое неверно трактует воскресение; поэтому Павел и называет «богохульством» учение о том, что «воскресение уже было» (2Тим 2:17−18).