Тита 1 глава — Переклад Куліша та Пулюя → Комментарии Скоуфилда

Тита 1 глава

Послання св. апостола Павла до Тита
Переклад Куліша та Пулюя → Комментарии Скоуфилда

¹ Павел, слуга Божий, апостол же Ісуса Христа, по вірі вибраних Божих і зрозумінню правди, що по благочестю,

² в надїї вічнього життя, котре обітував Бог, що не обманює, перед вічними часами,

³ явив же часу свого слово своє проповіданнєм, котре менї поручено по повелїнню Спасителя нашого, Бога:

⁴ Титу, правдивому синові по спільній вірі: Благодать, милость, мир од Бога Отця і Господа Ісуса Христа, Спаса нашого.

⁵ На те зоставив я тебе в Критї, щоб остальне довів до ладу і настановив по всїх городах пресвитерів, як я тобі повелїв.

⁶ Коли хто непорочен, однієї жінки муж, має вірних дїтей, недокорених за розврат, або непокірних.

⁷ Треба бо епископу без пороку бути, яко Божому доморядникові, щоб не собі годив, не був гнївливий, не пяниця, не сварливий, не жадний поганого надбання,

⁸ а був гостинний, любив добре, (у всьому) мірний, праведний, преподобний, вдержливий,

⁹ щоб державсь вірного слова по науцї, щоб умів і напоминати здоровою наукою і докоряти противних.

¹⁰ Багато бо непокірних, марномовцїв і обманщиків, найбільше ж которі з обрізання,

¹¹ їм треба роти позатуляти; вони всї доми розвертають, навчаючи чого не треба, ради скверного надбання.

¹² Сказав же один о них, власний їх пророк: Критяне завсїди брехуни, люті зьвіри, черева лїниві.

¹³ Вірне се сьвідченнє. З сієї ж то причини докоряй їх нещадно, щоб здорові були в вірі,

¹⁴ не вважаючи на жидівські байки, нї на заповідї людей, що одвертають ся од правди.

¹⁵ Все чисте чистим; опоганеним же та невірним нїщо не чисте, а опоганив ся і розум їх і совість.

¹⁶ Визнають, що знають Бога, а дїлами одрікають ся від Него, бувши гидкими і непокірними і до всякого дїла доброго неспосібними.

Комментарии Скоуфилда

⁵ Здесь вопрос не в наличии в собраниях людей, способных быть пресвитерами, которых поставляет «блюстителями» Дух Святой (Деян 20:28); само собой разумеется, что такие люди были на Крите. Речь идет об их назначении, о поставлении их на служение. Ранние общины страдали не от отсутствия «старших братьев», а оттого, что те не были должным образом «назначены». Порядок назначения пресвитеров и диаконов со временем совершенствовался. Ср. со следующим примечанием.

⁵ Старшие братья (пресбутерос) и епископы (епископос — «блюстители») назначаются для несения одной и той же службы. Но первое название (ср. ст. 7; Деян 20:17; cр. со ст. 28) больше определяет круг человеческих обязанностей служителя, второе же — выполняемую им служебную функцию. Руководство в ранних апостольских церквах всегда осуществлялось не одним, а несколькими людьми. Мы не знаем ни одного случая, когда бы церковью руководил один человек. Обязанностями руководителя было: управлять (1Тим 3:45; 5:17), защищать открытую Богом истину от всяческих извращений (Тит 1:9), «блюсти» церковь, как пастырь блюдёт своё стадо (Деян 20:28; Ин 21:16; Евр 13:17; 1Пет 5:2). Пастырей поставляет церквам Дух Святой (Деян 20:28), но апостол особо подчеркивает необходимость должного назначения их (Деян 14:23; Тит 1:5). Вначале их «рукополагали», то есть посвящали (греч. хеиротонео означает «избирать», «назначать движением руки») сами апостолы; см., например, Деян 14:23, но с тех пор, как Павлом в Послании к Титу и в Первом Послании к Тимофею были подробно перечислены качества, которыми должен обладать пресвитер или диакон, эти наставления сделались частью Св. Писания, и теперь, назначая «старших братьев», церкви руководствуются ими (1Тим 3:1−7).