Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Огієнка → Перевод Еп. Кассиана

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Иаков, раб Бога и Господа Иисуса Христа, двенадцати коленам, находящимся в рассеянии, — радоваться!

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Всякий раз, когда впадете в различные искушения, сочтите это для себя великой радостью, братья мои,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

зная, что испытание вашей веры производит терпение.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Но терпение пусть имеет совершенное действие, чтобы были вы совершенны и неповреждённы, без всякого недостатка.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Если же у кого из вас недостает мудрости, да просит у Бога, дающего всем просто и не укоряя, и будет дано ему.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Но да просит в вере, ни мало не сомневаясь; ибо сомневающийся подобен волне морской, поднимаемой ветром и колеблемой.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Пусть не думает такой человек, что он получит что-либо от Господа.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Муж с раздвоенной душой не твёрд во всех путях своих.

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

Брат униженный да хвалится высотою своей,

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

а богатый — унижением своим, потому что, как цвет на траве, пройдет он.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Ибо восходит солнце со зноем и иссушает траву, и цвет её опадает, и красота вида её погибает: так увянет и богатый в путях своих.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Блажен муж, который переносит искушение, потому что, став испытанным, он получит венец жизни, который обещал Господь любящим Его.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

В искушении пусть никто не говорит: меня искушает Бог. Ибо Бог недоступен искушению злом и Сам не искушает никого.

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Но каждый подвергается искушению, увлекаемый и обольщаемый собственной похотью.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Затем похоть, зачав, рождает грех, а грех, будучи совершен, порождает смерть.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Не обманывайтесь, братья мои возлюбленные.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Всякое даяние доброе и всякий дар совершенный нисходит свыше от Отца светов, у Которого нет изменения и ни тени перемены.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Он, восхотев, родил нас словом истины, чтобы нам быть неким начатком Его созданий.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Знайте, братья мои возлюбленные: да будет всякий человек скор на слышание, медлен на слова, медлен на гнев;

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

ибо гнев человека не творит правды Божией.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Поэтому, отложив всякую нечистоту и остаток злобы, в кротости примите насажденное в вас слово, могущее спасти души ваши.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Будьте же исполнителями слова, а не только слушателями, обманывающими самих себя,

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

потому что, если кто слушает слово и не исполняет, тот подобен человеку, рассматривающему природные черты лица своего в зеркале.

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Посмотрел он на себя и ушел, и тотчас забыл, каков он.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Но, кто вникнет в закон совершенный, закон свободы, и пребудет в нём, будучи не слушателем забывчивым, но исполнителем дела, тот блажен будет в выполнении дела.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Если кто думает, что он благочестив, и не обуздывает языка своего, но обманывает сердце свое, — благочестие того бесполезно.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Благочестие чистое и непорочное пред Богом и Отцом есть то, чтобы посещать сирот и вдов в скорби их, хранить себя неосквернёнными от мира.

« 28 глава 2 глава »