2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Перевод Десницкого

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

Павел, по воле Божьей апостол Иисуса Христа, и брат Тимофей пишут Божьей церкви, находящейся в Коринфе, и всем в провинции Ахайя, кто принадлежит к святому Божьему народу:

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

благодать вам и мир от Бога, Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа — милосердный Бог, дающий нам всякое утешение Отец.

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

Он утешает нас во всех скорбях, чтобы и мы могли утешать всех скорбящих, когда сами получаем утешение от Бога.

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

И чем больше наши страдания за Христа, тем больше утешение, которое мы получаем через Христа.

Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

Что мы страдаем — это для вашего утешения и спасения, а что утешаемся — это чтобы и вы, терпеливо перенося страдания, подобные нашим, тоже получили утешение.

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

Мы крепко надеемся на вас и знаем, что едины с вами как в страданиях, так и в утешении.

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

Не хотим оставлять вас в неведении, братья, о той скорби, которая нас постигла в провинции Асия: на нас легла безмерная тяжесть, свыше сил, так что мы и остаться в живых уже не надеялись.

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

Сами себя мы считали приговоренными к смерти и полагались уже не на себя, но на Бога, Который и мертвых воскрешает.

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

Это Он избавил нас от столь близкой смерти — избавит и впредь! Что Он избавит — на то вся наша надежда,

як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

и вы присоединяйтесь к молитве за нас. По молитвам многих людей нам была дарована милость, и пусть еще больше людей благодарят Его за это!

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Вот чем можем похвалиться, и порукой в том наша совесть: в этом мире, а прежде всего по отношению к вам, мы вели себя с простотой и искренностью пред Богом, следуя не человеческой мудрости, а Божьей благодати.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

В наших письмах нет ничего недоступного для чтения или понимания, и я надеюсь, что вы всё поймете до конца.

як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

Да ведь отчасти вы уже нас понимаете, и в день пришествия Господа нашего Иисуса вы будете хвалиться нами, а мы — вами.

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

В этом я уверен, и потому собирался прийти к вам еще раньше, чтобы дважды обрадовать вас своим приходом.

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

Я хотел сначала побывать у вас по дороге в Македонию, из Македонии снова вернуться к вам, а от вас уже отбыть в Иудею.

Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

Так я и собирался поступить, но вышло иначе — не из-за моего непостоянства. Разве я, как бывает у людей, сам не знаю, чего хочу, и выходит у меня то «да, да», то «нет, нет»?

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Бог — верный свидетель, что мы не говорим вам то «да», то «нет».

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

Мы вместе с Сильваном и Тимофеем возвестили вам о Божьем Сыне Иисусе Христе, и Он не менял «да» на «нет». В Нем только «да»!

Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

В Нем «да» — всему, что было обещано Богом. Потому и мы через Него отвечаем «Аминь», прославляя Бога.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

А Бог укрепляет нас с вами во Христе, Он отметил вас

Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

печатью помазания и вложил в сердца Духа как залог обещанных даров.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

И я призываю в свидетели Бога и ручаюсь собственной душой: я не прибыл до сих пор в Коринф лишь потому, что пожалел вас.

не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

В том, что касается веры, мы не собираемся быть вашими начальниками, пусть лучше наш совместный труд будет вам в радость — а в вере вы тверды.

« 16 глава 2 глава »