Приповістей 1 глава

Книга приказок Соломонових
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —

Притчи соломона сына давидова, иже царствова во израили,

щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова,

познати премудрость и наказание и уразумети словеса мудрости,

щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,

прияти же извития словес и разрешения гаданий, уразумети же правду истинную и суд исправляти:

щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.

да даст незлобивым коварство, отрочати же юну чувство же и смысл.

Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,

Сих бо послушав, мудрый премудрее будет, а разумный строителство стяжет:

щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.

уразумеет же притчу и темное слово, речения же премудрых и гадания.

Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.

Начало премудрости страх Господень, разум же благ всем творящым его: благочестие же в Бога начало чувства, премудрость же и наказание нечестивии уничижат.

Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —

Слыши, сыне, наказание отца твоего и не отрини заветов матере твоея:

вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.

венец бо благодатей приимеши на твоем версе и гривну злату о твоей выи.

Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти !

Сыне, да не прельстят тебе мужие нечестивии, ниже да восхощеши,

Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,

аще помолят тя, глаголюще: иди с нами, приобщися крове, скрыем же в землю мужа праведна неправедно:

живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу!

пожрем же его якоже ад жива, и возмем память его от земли,

Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.

стяжание его многоценное приимем, исполним же домы нашя корыстей:

Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —

жребий же твой положи с нами: обще же влагалище стяжем вси, и мешец един да будет всем нам.

сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,

Не иди в путь с ними: уклони же ногу твою от стезь их:

бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!

нозе бо их на зло текут, и скори суть излияти кровь.

Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:

Не без правды бо простираются мрежи пернатым:

то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!

тии бо убийству приобщающеся, сокровищствуют себе злая: разрушение же мужей законопреступных зло.

Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!

Сии путие суть всех творящих беззаконная: нечестием бо свою душу отемлют.

Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,

Премудрость во исходех поется, в стогнах же дерзновение водит,

на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:

на краех же стен проповедуется, у врат же сильных приседит, во вратех же града дерзающи глаголет:

„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания?

елико убо время незлобивии держатся правды, не постыдятся: безумнии же досады суще желателие, нечестивии бывше, возненавидеша чувство

Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!

и повинни быша обличением. Се, предложу вам моего дыхания речение, научу же вас моему словеси.

Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!

Понеже звах, и не послушасте, и простирах словеса, и не внимасте,

І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!

но отметасте моя советы и моим обличением не внимасте:

Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.

убо и аз вашей погибели посмеюся, порадуюся же, егда приидет вам пагуба,

Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,

и егда приидет на вы внезапу мятеж, низвращение же подобно бури приидет, или егда приидет вам печаль и градоразорение, или егда найдет на вы пагуба.

тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —

Будет бо егда призовете мя, аз же не послушаю вас: взыщут мене злии и не обрящут.

за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,

Возненавидеша бо премудрость, словесе же Господня не прияша:

не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!

ниже хотеша внимати моим советом, ругахуся же моим обличением.

І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —

Темже снедят своих путий плоды и своего нечестия насытятся:

бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!

ибо, зане обидеша младенцев, убиени будут, и истязание нечестивыя погубит.

А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

Мене же слушаяй вселится на уповании и почиет без страха от всякаго зла.

« 150 глава 2 глава »