Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Иаков, Богу и Господу Иисусу Христу раб, обеманадесяте коленома, иже в разсеянии, радоватися.

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Всяку радость имейте, братие моя, егда во искушения впадаете различна,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

ведяще, яко искушение вашея веры соделовает терпение:

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

терпение же дело совершенно да имать, яко да будете совершенни и всецели, ни в чемже лишени.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Аще же кто от вас лишен есть премудрости, да просит от дающаго Бога всем нелицеприемне и не поношающаго, и дастся ему.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Да просит же верою, ничтоже сумняся: сумняйся бо уподобися волнению морскому, ветры возметаему и развеваему.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Да не мнит бо человек он, яко приимет что от Бога.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Муж двоедушен неустроен во всех путех своих.

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

Да хвалится же брат смиренный в высоте своей,

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

богатый же во смирении своем, зане якоже цвет травный мимоидет:

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

возсия бо солнце со зноем, и изсуши траву, и цвет ея отпаде, и блголепие лица ея погибе: сице и богатый в хождении своем увядает.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Блажен муж, иже претерпит искушение: зане искусен быв, приимет венец жизни, егоже обеща Бог любящым его.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

Никтоже искушаемь да глаголет, яко от Бога искушаемь есмь: Бог бо несть искуситель злым, не искушает же той ни когоже,

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

кийждо же искушается, от своея похоти влекомь и прельщаемь:

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

таже похоть заченши раждает грех, грех же содеян раждает смерть.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Не льститеся, братие моя возлюбленная:

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

всяко даяние благо и всяк дар совершен свыше есть, сходяй от Отца светов, у негоже несть пременение, или преложения стень.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Восхотев бо породи нас словом истины, во еже быти нам начаток некий созданием его.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Темже, братие моя возлюбленная, да будет всяк человек скор услышати и косен глаголати, косен во гнев,

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

гнев бо мужа, правды Божия не соделовает.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Сего ради отложше всяку скверну и избыток злобы, в кротости приимите всажденное слово, могущее спасти душы вашя.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бывайте же творцы слова, а не точию слышатели, прельщающе себе самех.

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

Зане аще кто есть слышатель слова, а не творец, таковый уподобися мужу смотряющу лице бытия своего в зерцале:

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

усмотри бо себе и отиде, и абие забы, каков бе.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Приникий же в закон совершен свободы, и пребыв, сей не слышатель забытлив быв, но творец дела, сей блажен в делании своем будет.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Аще кто мнится верен быти в вас, и не обуздовает языка своего, но льстит сердце свое, сего суетна есть вера.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Вера бо чиста и нескверна пред Богом и Отцем сия есть, еже посещати сирых и вдовиц в скорбех их, (и) нескверна себе блюсти от мира.

« 28 глава 2 глава »