2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

павел, посланник Иисус Христов волею Божиею, и тимофей брат, Церкви Божией сущей в коринфе, со святыми всеми сущими во всей ахаии:

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

благодать вам и мир от Бога Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец щедрот и Бог всякия утехи,

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

утешаяй нас о всяцей скорби нашей, яко возмощи нам утешити сущыя во всяцей скорби, утешением, имже утешаемся сами от Бога.

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

Зане якоже избыточествуют страдания Христова в нас, тако Христом избыточествует и утешение наше.

Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

Аще ли же скорбим, о вашем утешении и спасении, действующемся в терпении техже страданий, яже и мы страждем:

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

и упование наше известно о вас. Аще ли утешаемся, о вашем утешении и спасении, ведяще, зане якоже общницы есте страстем нашым, такожде и утешению.

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

Не бо хощем вас, братие, не ведети о скорби нашей бывшей нам во асии, яко по премногу и паче силы отяготихомся, яко не надеятися нам и жити.

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

Но сами в себе осуждение смерти имехом, да не надеющеся будем на ся, но на Бога возставляющаго мертвыя,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

иже от толикия смерти избавил ны есть и избавляет, наньже и уповахом, яко и еще избавит,

як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

споспешествующым и вам по нас молитвою, да от многих лиц, еже в нас дарование, многими благодарится о вас.

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Похваление бо наше сие есть, свидетельство совести нашея, яко в простоте и чистоте Божией, а не в мудрости плоти, но благодатию Божиею жихом в мире, множае же у вас.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

Не иная бо пишем вам, но яже чтете и разумеваете: уповаю же, яко и до конца уразумеете,

як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

якоже и разуместе нас от части, яко похваление вам есмы, якоже и вы нам, в день Господа нашего Иисуса Христа.

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

И сим упованием хотех к вам приити прежде, да вторую благодать имате,

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

и вами проити в македонию, и паки от македонии приити к вам, и вами проводитися во иудею.

Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

Сие же хотя, еда что убо легкотою деях? Или яже совещаваю, по плоти совещаваю, да будет у мене еже ей, ей, и еже ни, ни.

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Верен же Бог, яко слово наше, еже к вам, не бысть ей и ни.

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

Ибо Божий Сын Иисус Христос, иже у вас нами проповеданный, мною и силуаном и тимофеем, не бысть ей и ни, но в нем самем ей бысть:

Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

елика бо обетования Божия, в том ей и в том аминь: Богу к славе нами.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

Извествуяй же нас с вами во Христа и помазавый нас, Бог,

Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

иже и запечатле нас, и даде обручение духа в сердца наша.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

Аз же свидетеля Бога призываю на мою душу, яко щадя вас, ктому не приидох в коринф,

не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

не яко обладаем верою вашею, но (яко) споспешницы есмы вашей радости: верою бо стоите.

« 16 глава 2 глава »