1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

И бысть человек от армафем сифы, от горы ефремли, и имя ему елкана сын иеремииль, сына илиина, сына фокеля в насиве от армафема от горы ефремли:

А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

и сему две жены (быша): имя единей анна и имя вторей феннана: и бяху феннане дети, анне же не бяше отрочате.

А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

И восхождаше человек от дне до дне из града своего армафема покланятися и жрети Господу Богу саваофу в силом. И тамо бе илий и два сына его офни и финеес, жерцы Господни.

І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

И бысть день, и пожре елкана и даде феннане жене своей и сыном ея и дщерем ея части:

а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

анне же даде часть едину, яко не бе ей чада, обаче анну любляше елкана паче феннаны. И Господь затвори ложесна ея:

А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

занеже не даде ей Господь чада по скорби ея и по сетованию оскорбления ея, и сетоваше сего ради, яко затвори Господь утробу ея не дати ей чада.

І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

Тако творяше от года до года, внегда приходити ей в дом Господень: (укоряше ея тако,) и сетоваше, и плакаше, и не ядяше.

І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

И рече ей елкана муж ея: анна. И рече ему: се, аз, господи. И рече ей: что ти есть, яко плачешися? и почто не яси? и почто биеши сердце твое? несмь ли аз тебе добрее паче десяти чад?

І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

И воставши анна по ядении их в силоме, и ста пред Господем. Илий же жрец седяше на престоле, при празе двери храма Господня.

А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

И та умиленна душею, и помолися Господу и плачущи проплака,

І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

и обеща обет Господу, глаголющи: адонаи Господи елои саваоф, аще призирая призриши на смирение рабы твоея и помянеши мя, и даси рабе твоей семя мужеско, то дам е пред тобою в дар до дне смерти его: и вина и пиянственнаго не испиет, и железо не взыдет на главу его.

І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

И бысть егда умножи молящися пред Господем, илий же жрец смотряше на уста ея.

А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

И та глаголаше в сердцы своем, токмо устне ея двизастеся, а глас ея не слышашеся: и мняше ю илий пияну сущу.

І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

И рече ей илий: доколе пияна будеши? отими вино твое и иди от места Господня.

А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

И отвеща анна и рече: ни, господи: жена в жесток день аз есмь, вина и пиянства не пих, но изливаю пред Господем душу мою:

Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

не даждь рабы твоея во дщерь погибели, яко от множества глумления моего и от множества сетования моего истаях даже доселе.

І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

И отвеща илий и рече к ней: иди с миром, Бог израилев да даст ти все прошение твое, еже просила еси от него.

А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

И рече анна: обрете раба твоя благодать пред очима твоима. И иде жена в путь свой, и вниде во обитель свою, и яде с мужем своим и пи, и лице ея не испаде ктому.

І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

И утреневаша заутра, и поклонишася Господу, и идоша путем своим. И вниде елкана в дом свой во армафем и позна елкана жену свою анну: и помяне ю Господь, и зачат.

І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

И бысть во время дний, и роди анна сына и нарече имя ему самуил: и рече: яко от Господа Бога саваофа испросих его.

І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

И взыде человек елкана и весь дом его в силом пожрети жертву дний и обеты своя и вся десятины земли своея.

А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

Анна же не взыде с ним, яко рече мужеви своему: дондеже взыдет отроча, и аще отдою е, тогда явится лицу Господню и пребудет тамо до века.

І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

И рече ей елкана муж ея: твори благое пред очима твоима, седи дондеже отдоиши е: но да утвердит Господь (слово твое), изшедшее из уст твоих. И седе жена, и млеком питаше сына своего, дондеже отдои его.

А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

И взыде с ним в силом, егда отдои его, с телцем трилетным и с хлебы и со ефи муки пшеничны и мехом вина: и внидоша в дом Господень в силом, и отроча с ними.

І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

И приведоша е пред Господа: и закла отец его жертву, юже творяше от дний на дни Господеви: и приведоша отроча, и закла телца. И приведе анна мати отроча ко илию

І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

и рече: во мне, Господи, да живет душа твоя, господине мой, аз жена стоявшая пред тобою, о сем помолитися Господу:

Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

о отрочати сем молихся, и даде ми Господь прошение мое, еже просих у него:

А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

и аз отдаю е Господеви во вся дни живота его на служение Господеви. И поклонися тамо Господеви.

« 4 глава 2 глава »