Йова 1 глава

Книга Йова
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Був чоловік у країні Уц, на ім'я́ йому́ Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.

Человѣ́къ нѣ́кїй бѧ́ше во странѣ̀ а҆ѵсїтїді́йстѣй, є҆мѹ́же и҆́мѧ їѡвъ, и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѡ҆́нъ и҆́стиненъ, непоро́ченъ, првднъ, бг҃очести́въ, ѹ҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лѹка́выѧ ве́щи.

І народи́лися йому се́меро синів та три дочки́.

Бы́ша же є҆мѹ̀ сы́нове се́дмь и҆ дщє́ри трѝ.

А маєток його був: сім тисяч худоби дрібно́ї, і три тисячі верблю́дів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.

И҆ бѧ́хѹ ско́ти є҆гѡ̀, ѻ҆ве́цъ се́дмь ты́сѧщъ, велблю́дѡвъ трѝ ты́сѧщы, сѹпрѹ҄гъ волѡ́въ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ ѻ҆сли́цъ пасо́мыхъ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ слѹ́гъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ дѣла̀ вє́лїѧ бѧ́хѹ є҆мѹ̀ на землѝ: и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѻ҆́ный благоро́днѣйшїй сѹ́щихъ ѿ востѡ́къ со́лнца.

А сини його ходили один до о́дного, і справляли гости́ну в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сесте́р, щоб їсти та пити із ними.

Сходѧ́щесѧ же сы́нове є҆гѡ̀ дрѹ́гъ ко дрѹ́гѹ, творѧ́хѹ пи́ръ на кі́йждо де́нь, спое́млюще вкѹ́пѣ и҆ трѝ сєстры̀ своѧ҄, ѩ҆́сти и҆ пи́ти съ ни́ми.

І бувало, як миналося ко́ло бенке́тних днів, то Йов посилав за ді́тьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і прино́сив цілопа́лення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може згрішили сини мої, і знева́жили Бога в серці своєму“. Так робив Йов по всі дні.

И҆ є҆гда̀ скончава́шесѧ дні́е пи́ра, посыла́ше їѡвъ и҆ ѡ҆чища́ше и҆̀хъ, востаѧ̀ заѹ́тра, и҆ приноша́ше ѡ҆ ни́хъ жє́ртвы по числѹ̀ и҆́хъ, и҆ телца̀ є҆ди́наго ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆ дѹша́хъ и҆́хъ. глаго́лаше бо їѡвъ: не́гли когда̀ сы́нове моѝ согрѣши́ша и҆ въ мы́сли свое́й ѕла҄ѧ помы́слиша проти́вѹ бг҃а; та́кѡ ѹ҆̀бо творѧ́ше їѡвъ всѧ҄ дни҄.

І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана́.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ де́нь се́й, и҆ сѐ, прїидо́ша а҆́гг҃ли бж҃їи предста́ти пред̾ гд҇емъ, и҆ дїа́волъ прїи́де съ ни́ми.

І сказав Госпо́дь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрува́в по землі та й перейшов її“.

И҆ речѐ гд҇ь дїа́волѹ: ѿкѹ́дѹ прише́лъ є҆сѝ; и҆ ѿвѣща́въ дїа́волъ гд҇еви, речѐ: ѡ҆бше́дъ зе́млю и҆ проше́дъ поднебе́снѹю, сѐ, є҆́смь.

І сказав Господь до сатани: „Чи звернув ти увагу на раба Мого́ Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає“.

И҆ речѐ є҆мѹ̀ гд҇ь: внѧ́лъ ли є҆сѝ мы́слїю твое́ю на раба̀ моего̀ їѡва; занѐ нѣ́сть ѩ҆́кѡ ѻ҆́нъ на землѝ: человѣ́къ непоро́ченъ, и҆́стиненъ, бг҃очести́въ, ѹ҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лѹка́выѧ ве́щи.

І відповів сатана́ Господе́ві й сказав: „Чи ж Йов да́рмо боїться Бога?

Ѿвѣща́ же дїа́волъ и҆ речѐ пред̾ гд҇емъ:

Чи ж Ти не забезпе́чив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагослови́в, а маєток його поши́рився по кра́ю.

є҆да̀ тѹ́не їѡвъ чти́тъ гд҇а; не ты́ ли ѡ҆гради́лъ є҆сѝ внѣ҄шнѧѧ є҆гѡ̀ и҆ внѹ́трєннѧѧ до́мѹ є҆гѡ̀, и҆ ѩ҆̀же внѣ̀ всѣ́хъ сѹ́щихъ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ; дѣла́ же рѹкѹ̀ є҆гѡ̀ блг҇ви́лъ є҆сѝ и҆ скоты̀ є҆гѡ̀ мнѡ́ги сотвори́лъ є҆сѝ на землѝ:

Але простягни тільки руку Свою, і доторкни́ся до всього, що його, — чи він не знева́жить Тебе перед лицем Твоїм?“

но послѝ рѹ́кѹ твою̀ и҆ косни́сѧ всѣ́хъ, ѩ҆̀же и҆́мать, а҆́ще не въ лице́ тѧ благослови́тъ,

І сказав Господь до сатани́: „Ось усе, що його́, — у твоїй руці, тільки на нього само́го не простягай своєї руки!“ І пішов сатана́ від лиця Господнього.

Тогда̀ речѐ гд҇ь дїа́волѹ: сѐ, всѧ҄, є҆ли҄ка сѹ́ть є҆мѹ̀, даю̀ въ рѹ́кѹ твою̀, но самогѡ̀ да не ко́снешисѧ. и҆ и҆зы́де дїа́волъ ѿ гд҇а.

І сталося одно́го дня, коли сини́ його та до́чки його їли та вино пили в домі свого перворо́дженого брата,

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ де́нь се́й, сы́нове їѡвлєвы и҆ дщє́ри є҆гѡ̀ пїѧ́хѹ вїно̀ въ домѹ̀ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ.

то прибіг до Йова послане́ць та й сказав: „Худоба велика ора́ла, а ослиці па́слися при них.

И҆ сѐ, вѣ́стникъ прїи́де ко їѡвѹ и҆ речѐ є҆мѹ̀: сѹпрѹ́зи волѡ́въ ѡ҆рѧ́хѹ, и҆ ѻ҆сли҄цы пасѧ́хѹсѧ бли́з̾ и҆́хъ:

Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

и҆ прише́дше плѣни́телїе плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мече́мъ, и҆ спасо́хсѧ а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: „З неба спав Божий огонь, і спали́в ота́ру та слуг, та й пожер їх. А втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко їѡвѹ: ѻ҆́гнь спадѐ съ небесѐ и҆ пожжѐ ѻ҆́вцы и҆ па҄стыри поѧдѐ подо́бнѣ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: „Халде́ї поділи́лися на три відділи, і напали на верблю́дів, та й позабира́ли їх, а слуг повбива́ли ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко їѡвѹ: кѡ́нницы сотвори́ша нача҄лства трѝ и҆ ѡ҆крѹжи́ша велблю́ды и҆ плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мечьмѝ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: „Сини твої та до́чки твої їли та вино пили́ в домі свого перворо́дженого брата.

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, и҆́нъ вѣ́стникъ прїи́де, глаго́лѧ їѡвѹ: сынѡ́мъ твои҄мъ и҆ дще́ремъ твои҄мъ ѩ҆дѹ́щымъ и҆ пїю́щымъ ѹ҆ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ,

Аж рапто́во надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, — і він упав на юнаків, і вони повмирали. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.

внеза́пѹ вѣ́тръ вели́къ на́йде ѿ пѹсты́ни и҆ коснѹ́сѧ четы́ремъ ѹ҆глѡ́мъ хра́мины, и҆ падѐ хра́мина на дѣ́ти твоѧ҄, и҆ сконча́шасѧ: спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

І встав Йов, і розде́р плаща́ свого́, й обстриг свою го́лову, та й упав на землю, і поклонився,

Та́кѡ (ѹ҆слы́шавъ) їѡвъ, воста́въ растерза̀ ри҄зы своѧ҄ и҆ ѡ҆стрижѐ власы̀ главы̀ своеѧ̀, (и҆ посы́па пе́рстїю главѹ̀ свою̀,) и҆ па́дъ на зе́млю, поклони́сѧ (гд҇еви)

та й сказав: „Я вийшов наги́й із утроби матері своєї, і наги́й поверну́сь туди, в зе́млю! Господь дав, — і Господь узяв. Нехай буде благослове́нне Господнє Ім'я́!“

и҆ речѐ: са́мъ на́гъ и҆зыдо́хъ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀, на́гъ и҆ ѿидѹ̀ та́мѡ: гд҇ь дадѐ, гд҇ь ѿѧ́тъ: ѩ҆́кѡ гд҇еви и҆зво́лисѧ, та́кѡ бы́сть: бѹ́ди и҆́мѧ гд҇не блг҇ве́но (во вѣ́ки).

При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!

Во всѣ́хъ си́хъ приключи́вшихсѧ є҆мѹ̀ ничто́же согрѣшѝ їѡвъ пред̾ гд҇емъ, (нижѐ ѹ҆стна́ма свои́ма,) и҆ не дадѐ безѹ́мїѧ бг҃ѹ.

« 10 глава 2 глава »