Луки 1 глава

Євангелія від св. Луки
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

 
 

Через те, що багато-хто брались складати опо́вість про спра́ви, які стались між нами,
 
Поне́же ѹ҆́бѡ мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть ѡ҆ и҆звѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,

як нам ті розповіли, хто споча́тку були самови́дцями й слу́гами Сло́ва,
 
ѩ҆́коже преда́ша на́мъ, и҆́же и҆спе́рва самови́дцы и҆ слѹ́ги бы́вшїи словесѐ:

тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодосто́йний Тео́філе,
 
и҆зво́лисѧ и҆ мнѣ̀ послѣ́довавшѹ вы́ше всѧ҄ и҆спы́тнѡ, порѧ́дѹ писа́ти тебѣ̀, держа́вный ѳеофі́ле,

щоб пізнав ти істо́ту науки, якої навчився.
 
да разѹмѣ́еши, ѡ҆ ни́хже наѹчи́лсѧ є҆сѝ словесѣ́хъ ѹ҆твержде́нїе.

За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я́ Заха́рій, з денної черги́ Аві́я, та дружина його із дочо́к Ааро́нових, а ім'я́ їй Єлисавета.
 
(За҄ 2.) Бы́сть во днѝ и҆́рѡда царѧ̀ ї҆ѹде́йска, ї҆ере́й нѣ́кїй, и҆́менемъ заха́рїа, ѿ дневны́ѧ чреды̀ а҆вїа́ни: и҆ жена̀ є҆гѡ̀ ѿ дще́рей а҆арѡ́новѣхъ, и҆ и҆́мѧ є҆́й є҆лїсаве́тъ.

І обо́є вони були праведні перед Богом, бездоганно сповня́ючи заповіді й постанови Господні.
 
Бѣ́ста же првдна ѻ҆́ба пред̾ бг҃омъ, ходѧ҄ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ гд҇нихъ безпорѡ́чна.

А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, — та й віку старого обо́є були́.
 
И҆ не бѣ̀ и҆́ма ча́да, поне́же є҆лїсаве́тъ бѣ̀ непло́ды, и҆ ѻ҆́ба заматорѣ҄вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

І ось раз, як у порядку своєї черги́ він служив перед Богом,
 
Бы́сть же слѹжа́щѹ є҆мѹ̀ въ чинѹ̀ чреды̀ своеѧ̀ пред̾ бг҃омъ,

за звича́єм свяще́нства, жеребко́м йому випало до Господнього храму ввійти й покади́ти.
 
по ѡ҆бы́чаю свѧще́нничества ключи́сѧ є҆мѹ̀ покади́ти, вше́дшѹ въ це́рковь гд҇ню:

Під час же каді́ння вся бе́зліч народу молилась знадво́ру.
 
и҆ всѐ мно́жество люде́й бѣ̀ моли́твѹ дѣ́ѧ внѣ̀, въ го́дъ {во вре́мѧ} ѳѷмїа́ма:

І з'явивсь йому ангол Господній, ставши право́руч кадильного же́ртівника.
 
ѩ҆ви́сѧ же є҆мѹ̀ а҆́гг҃лъ гд҇ень, стоѧ̀ ѡ҆деснѹ́ю ѻ҆лтарѧ̀ кади́лнагѡ:

І стриво́живсь Захарій, побачивши, і о́страх на нього напав.
 
и҆ смѹти́сѧ заха́рїа ви́дѣвъ, и҆ стра́хъ нападѐ на́нь.

А ангол до нього промовив: „Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружи́на твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому йме́ння Іван.
 
Рече́ же къ немѹ̀ а҆́гг҃лъ: не бо́йсѧ, заха́рїе: занѐ ѹ҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ жена̀ твоѧ̀ є҆лїсаве́ть роди́тъ сы́на тебѣ̀, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆ѡа́ннъ.

І він буде на радість та втіху тобі, і з його наро́дження багато-хто втішаться.
 
И҆ бѹ́детъ тебѣ̀ ра́дость и҆ весе́лїе, и҆ мно́зи ѡ҆ рождествѣ̀ є҆гѡ̀ возра́дѹютсѧ.

Бо він бу́де великий у Господа, „ні вина, ні п'янко́го напо́ю не питиме“, і напо́вниться Духом Святим ще з утро́би своєї матері.
 
Бѹ́детъ бо ве́лїй пред̾ гд҇емъ: и҆ вїна̀ и҆ сїке́ра не и҆́мать пи́ти, и҆ дх҃а ст҃а́гѡ и҆спо́лнитсѧ є҆щѐ и҆з̾ чре́ва ма́тере своеѧ̀:

І багато синів із Ізраїля він наве́рне до їхнього Господа Бога.
 
и҆ мно́гихъ ѿ сынѡ́въ ї҆и҃левыхъ ѡ҆брати́тъ ко гд҇ѹ бг҃ѹ и҆́хъ.

І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, „щоб серця́ батьків приверну́ти до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей споряди́ти для Господа“.
 
И҆ то́й пред̾и́детъ пред̾ ни́мъ дѹ́хомъ и҆ си́лою и҆лїино́ю, ѡ҆брати́ти сердца̀ ѻ҆тцє́мъ на ча҄да, и҆ проти҄вныѧ въ мѹ́дрости пра́ведныхъ, ѹ҆гото́вати гд҇ви лю́ди совершє́ны.

І промовив Захарій до Ангола: „Із чо́го пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похи́лого віку“.
 
И҆ речѐ заха́рїа ко а҆́гг҃лѹ: по чесомѹ̀ разѹмѣ́ю сїѐ; а҆́зъ бо є҆́смь ста́ръ, и҆ жена̀ моѧ̀ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

А ангол прорік йому в відповідь: „Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене по́слано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Нови́ну.
 
И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆мѹ̀: а҆́зъ є҆́смь гаврїи́лъ предстоѧ́й пред̾ бг҃омъ, и҆ по́сланъ є҆́смь глаго́лати къ тебѣ̀ и҆ благовѣсти́ти тебѣ̀ сїѧ҄:

І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться ча́су свого́!“
 
и҆ сѐ бѹ́деши молчѧ̀ и҆ не могі́й проглаго́лати, до негѡ́же днѐ бѹ́дѹтъ сїѧ҄: занѐ не вѣ́ровалъ є҆сѝ словесє́мъ мои҄мъ, ѩ҆́же сбѹ́дѹтсѧ во вре́мѧ своѐ.

А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого́ забаривсь він у храмі.
 
И҆ бѣ́ша лю́дїе ждѹ́ще заха́рїю: и҆ чѹдѧ́хѹсѧ коснѧ́щѹ є҆мѹ̀ въ це́ркви.

Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки́ їм давав, — і залиши́вся німий.
 
И҆зше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни҄мъ: и҆ разѹмѣ́ша, ѩ҆́кѡ видѣ́нїе ви́дѣ въ це́ркви: и҆ то́й бѣ̀ помава́ѧ и҆̀мъ, и҆ пребыва́ше нѣ́мъ.

І як дні його служби скінчи́лись, він вернувся до дому свого́.
 
И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ дні́е слѹ́жбы є҆гѡ̀, и҆́де въ до́мъ сво́й.

А після тих днів зачала́ його дружи́на Єлисавета, і таїлась п'ять місяців, кажучи:
 
(За҄ 3.) По си́хъ же дне́хъ зача́тъ є҆лїсаве́тъ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ таѧ́шесѧ мѣ҄сѧцъ пѧ́ть, глаго́лющи:

„Так для мене Господь учинив за тих днів, коли згля́нувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми́!“
 
ѩ҆́кѡ та́кѡ мнѣ̀ сотворѝ гд҇ь во дни҄, въ нѧ́же призрѣ̀ ѿѧ́ти поноше́нїе моѐ въ человѣ́цѣхъ.

А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т,
 
Въ мѣ́сѧцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть а҆́гг҃лъ гаврїи́лъ ѿ бг҃а во гра́дъ галїле́йскїй, є҆мѹ́же и҆́мѧ назаре́тъ,

до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я.
 
къ дв҃ѣ ѡ҆брѹче́ннѣй мѹ́жеви, є҆мѹ́же и҆́мѧ ї҆ѡ́сифъ, ѿ до́мѹ дв҃дова: и҆ и҆́мѧ дв҃ѣ мр҃їа́мь.

І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“
 
И҆ вше́дъ къ не́й а҆́гг҃лъ речѐ: ра́дѹйсѧ, блгдтнаѧ: гд҇ь съ тобо́ю: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ.

Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння.
 
Ѻ҆на́ же ви́дѣвши смѹти́сѧ ѡ҆ словесѝ є҆гѡ̀ и҆ помышлѧ́ше, каково̀ бѹ́детъ цѣлова́нїе сїѐ.

А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́!
 
И҆ речѐ а҆́гг҃лъ є҆́й: не бо́йсѧ, мр҃їа́мь: ѡ҆брѣла́ бо є҆сѝ блгдть ѹ҆ бг҃а.

І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус.
 
И҆ сѐ зачне́ши во чре́вѣ, и҆ роди́ши сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆и҃съ.

Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида.
 
Се́й бѹ́детъ ве́лїй, и҆ сн҃ъ вы́шнѧгѡ нарече́тсѧ: и҆ да́стъ є҆мѹ̀ гд҇ь бг҃ъ пр҇то́лъ дв҃да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀:

І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“.
 
и҆ воцр҃и́тсѧ въ домѹ̀ ї҆а́кѡвли во вѣ́ки, и҆ цр҇твїю є҆гѡ̀ не бѹ́детъ конца̀.

А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“
 
Рече́ же мр҃їа́мь ко а҆́гг҃лѹ: ка́кѡ бѹ́детъ сїѐ, и҆дѣ́же мѹ́жа не зна́ю;

І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий!
 
И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆́й: дх҃ъ ст҃ы́й на́йдетъ на тѧ̀, и҆ си́ла вы́шнѧгѡ ѡ҆сѣни́тъ тѧ̀: тѣ́мже и҆ ражда́емое ст҃о нарече́тсѧ сн҃ъ бж҃їй:

А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною.
 
и҆ сѐ, є҆лїсаве́тъ ю҆́жика твоѧ̀, и҆ та̀ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и҆ се́й мѣ́сѧцъ шесты́й є҆́сть є҆́й нарица́емѣй непло́ды:

Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“
 
ѩ҆́кѡ не и҆знемо́жетъ ѹ҆ бг҃а всѧ́къ глаго́лъ.

А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї.
 
Рече́ же мр҃їа́мь: сѐ раба̀ гд҇нѧ: бѹ́ди мнѣ̀ по глаго́лѹ твоемѹ̀. И҆ ѿи́де ѿ неѧ̀ а҆́гг҃лъ.

Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине.
 
(За҄ 4.) Воста́вши же мр҃їа́мь во дни҄ ты҄ѧ, и҆́де въ гѡ́рнѧѧ со тща́нїемъ, во гра́дъ ї҆ѹ́довъ:

І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету.
 
и҆ вни́де въ до́мъ заха́рїинъ, и҆ цѣлова̀ є҆лїсаве́тъ.

Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим,
 
И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ ѹ҆слы́ша є҆лїсаве́тъ цѣлова́нїе мр҃і́ино, взыгра́сѧ младе́нецъ во чре́вѣ є҆ѧ̀: и҆ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а є҆лїсаве́тъ,

і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї!
 
и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ речѐ: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ, и҆ блг҇ве́нъ пло́дъ чре́ва твоегѡ̀:

І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?
 
и҆ ѿкѹ́дѹ мнѣ̀ сїѐ, да прїи́детъ мт҃и гд҇а моегѡ̀ ко мнѣ̀;

Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй!
 
се́ бо, ѩ҆́кѡ бы́сть гла́съ цѣлова́нїѧ твоегѡ̀ во ѹ҆́шїю моє́ю, взыгра́сѧ младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ.

Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“
 
И҆ бл҃же́нна вѣ́ровавшаѧ, ѩ҆́кѡ бѹ́детъ соверше́нїе глагѡ́ланнымъ є҆́й ѿ гд҇а.

А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа,
 
И҆ речѐ мр҃їа́мь: вели́читъ дш҃а̀ моѧ̀ гд҇а,

і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм,
 
и҆ возра́довасѧ дх҃ъ мо́й ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ:

що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть,
 
ѩ҆́кѡ призрѣ̀ на смире́нїе рабы̀ своеѧ̀: се́ бо, ѿнн҃ѣ ѹ҆блажа́тъ мѧ̀ всѝ ро́ди:

бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе,
 
ѩ҆́кѡ сотворѝ мнѣ̀ вели́чїе си́льный, и҆ ст҃о и҆́мѧ є҆гѡ̀:

і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́!
 
и҆ мл҇ть є҆гѡ̀ въ ро́ды родѡ́въ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀:

Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́!
 
сотворѝ держа́вѹ мы́шцею свое́ю: расточѝ гѡ́рдыѧ мы́слїю се́рдца и҆́хъ:

Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих,
 
низложѝ си҄льныѧ со престѡ́лъ, и҆ вознесѐ смирє́нныѧ:

удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м!
 
а҆́лчѹщыѧ и҆спо́лни бла҄гъ, и҆ богатѧ́щыѧсѧ ѿпѹстѝ тщы̀.

Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати,
 
Воспрїѧ́тъ ї҆и҃лѧ ѻ҆́трока своего̀, помѧнѹ́ти мл҇ти,

як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“
 
ѩ҆́коже глаго́ла ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, а҆враа́мѹ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка.

І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.
 
Пребы́сть же мр҃їа́мь съ не́ю ѩ҆́кѡ трѝ мѣ́сѧцы и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й.

А Єлисаветі настав час родити, — і сина вона породила.
 
Є҆лїсаве́ти же и҆спо́лнисѧ вре́мѧ роди́ти є҆́й, и҆ родѝ сы́на.

І почули сусіди й роди́на її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішалися ра́зом із нею.
 
И҆ слы́шаша ѡ҆́крестъ живѹ́щїи и҆ ѹ҆́жики є҆ѧ̀, ѩ҆́кѡ возвели́чилъ є҆́сть гд҇ь мл҇ть свою̀ съ не́ю: и҆ ра́довахѹсѧ съ не́ю.

І сталося во́сьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йме́нням ба́тька його — Заха́рій.
 
И҆ бы́сть во ѻ҆смы́й де́нь, прїидо́ша ѡ҆брѣ́зати ѻ҆троча̀, и҆ нарица́хѹ є҆̀ и҆́менемъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, заха́рїю.

І озвалася мати його та й сказала: „Ні, — нехай на́званий буде Іван!“
 
И҆ ѿвѣща́вши ма́ти є҆гѡ̀ речѐ: нѝ, но да нарече́тсѧ ї҆ѡа́ннъ.

А до неї сказали: „Таж у роди́ні твоїй нема жодного, який на́званий був тим ім'я́м!“
 
И҆ рѣ́ша къ не́й, ѩ҆́кѡ никто́же є҆́сть въ родствѣ̀ твое́мъ, и҆́же нарица́етсѧ и҆́менемъ тѣ́мъ.

І кива́ли до батька його, — як хотів би назвати його?
 
И҆ помава́хѹ ѻ҆тцѹ̀ є҆гѡ̀, є҆́же ка́кѡ бы хотѣ́лъ нарещѝ є҆̀.

Попросивши ж табличку, написав він слова́: „Іван імення йому“. І всі дивувались.
 
И҆ и҆спро́шь дщи́цѹ, написа̀, глаго́лѧ: ї҆ѡа́ннъ бѹ́детъ и҆́мѧ є҆мѹ̀. И҆ чѹдѧ́хѹсѧ всѝ.

І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, — і він став говорити, благословляючи Бога!
 
Ѿверзо́шасѧ же ѹ҆ста̀ є҆гѡ̀ а҆́бїе и҆ ѧ҆зы́къ є҆гѡ̀, и҆ глаго́лаше, благословѧ̀ бг҃а.

І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верхови́нах юдейських проне́слася чутка про це все.
 
И҆ бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живѹ́щихъ ѡ҆́крестъ и҆́хъ: и҆ во все́й странѣ̀ ї҆ѹде́йстѣй повѣ́даеми бѧ́хѹ всѝ глаго́ли сі́и.

А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: „Чим то буде дитина оця?“ І Господня рука була з нею.
 
И҆ положи́ша всѝ слы́шавшїи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что̀ ѹ҆́бѡ ѻ҆троча̀ сїѐ бѹ́детъ; И҆ рѹка̀ гд҇нѧ бѣ̀ съ ни́мъ.

Його ж батько Захарій напо́внився Духом Святим, та й став пророкувати й казати:
 
И҆ заха́рїа ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а, и҆ проро́чествова, глаго́лѧ:

„Благослове́нний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!
 
блг҇ве́нъ гд҇ь бг҃ъ ї҆и҃левъ, ѩ҆́кѡ посѣтѝ и҆ сотворѝ и҆збавле́нїе лю́демъ свои҄мъ:

Він ріг спасі́ння підні́с нам у домі Давида, Свого слуги,
 
и҆ воздви́же ро́гъ сп҇нїѧ на́мъ, въ домѹ̀ дв҃да ѻ҆́трока своегѡ̀:

як був заповів відвіку уста́ми святих пророків Своїх,
 
ѩ҆́коже глаго́ла ѹ҆сты̀ ст҃ы́хъ сѹ́щихъ ѿ вѣ́ка про҇рѡ́къ є҆гѡ̀,

що від ворогі́в наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників,
 
сп҇нїе ѿ вра҄гъ на́шихъ и҆ и҆з̾ рѹкѝ всѣ́хъ ненави́дѧщихъ на́съ:

що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт,
 
сотвори́ти мл҇ть со ѻ҆тцы҄ на́шими и҆ помѧнѹ́ти завѣ́тъ ст҃ы́й сво́й,

що дотримає й нам ту прися́гу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю́ нашому,
 
клѧ́твѹ, є҆́юже клѧ́тсѧ ко а҆враа́мѹ ѻ҆тцѹ̀ на́шемѹ, да́ти на́мъ,

щоб ми, ви́зволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому
 
без̾ стра́ха, и҆з̾ рѹкѝ вра҄гъ на́шихъ и҆зба́вльшымсѧ,

у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого.
 
слѹжи́ти є҆мѹ̀ преподо́бїемъ и҆ пра́вдою пред̾ ни́мъ всѧ҄ дни҄ живота̀ на́шегѡ.

Ти ж, дитино, станеш пророком Всеви́шнього, бо будеш ходи́ти перед Господом, щоб дорогу Йому приготува́ти,
 
И҆ ты̀, ѻ҆троча̀, про҇ро́къ вы́шнѧгѡ нарече́шисѧ: пред̾и́деши бо пред̾ лице́мъ гд҇нимъ, ѹ҆гото́вати пѹти҄ є҆гѡ̀,

щоб наро́ду Його дати пізнати спасі́ння у відпу́щенні їхніх гріхів,
 
да́ти ра́зѹмъ сп҇нїѧ лю́демъ є҆гѡ̀, во ѡ҆ставле́нїе грѣ҄хъ и҆́хъ,

через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав,
 
милосе́рдїѧ ра́ди мл҇ти бг҃а на́шегѡ, въ ни́хже посѣти́лъ є҆́сть на́съ восто́къ свы́ше,

щоб світити всім тим, хто перебуває в те́мряві й тіні смерте́льній, щоб спрямува́ти наші ноги на дорогу спокою!“
 
просвѣти́ти во тмѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдѧ́щыѧ, напра́вити но́ги на́шѧ на пѹ́ть ми́ренъ.

А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебува́ла в пустинях до дня свого з'я́влення перед Ізраїлем.
 
Ѻ҆троча́ же растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ дѹ́хомъ: и҆ бѣ̀ въ пѹсты́нехъ до днѐ ѩ҆вле́нїѧ своегѡ̀ ко ї҆и҃лю.



2007–2024. Сделано с любовью для любящих и ищущих Бога. Если у вас есть вопросы или пожелания, то пишите нам: bible-man@mail.ru.