2 Петра 1 глава

Друге соборне послання св. апостола Петра
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Симеон Петро, раб та апо́стол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноці́нну віру в праведності Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа:

Сі́мѡнъ пе́тръ, ра́бъ и҆ посла́нникъ ї҆и҃съ хр҇то́въ, равноч҇тнѹю съ на́ми полѹчи́вшими вѣ́рѹ въ пра́вдѣ бг҃а на́шегѡ и҆ сп҃са ї҆и҃са хр҇та̀:

благодать вам та мир нехай примно́житься в пізна́нні Бога й Ісуса, Господа нашого!

блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ да ѹ҆мно́житсѧ въ позна́нїи бг҃а, и҆ хр҇та̀ ї҆и҃са гд҇а на́шегѡ.

Усе, що потрібне для життя та побожности, подала́ нам Його Божа сила пізна́нням Того, Хто покликав нас славою та чесно́тою.

ѩ҆́кѡ всѧ҄ на́мъ бж҇твенныѧ си́лы є҆гѡ̀, ѩ҆̀же къ животѹ̀ и҆ бл҃гоче́стїю, по́дана ра́зѹмомъ {позна́нїемъ} призва́вшагѡ на́съ сла́вою и҆ добродѣ́телїю,

Через них даро́вані нам цінні та великі обі́тниці, щоб ними ви стали уча́сниками Божої Істо́ти, утікаючи від пожадливого світового тління.

и҆́миже чт҇на҄ѧ на́мъ и҆ вели҄каѧ ѡ҆бѣтова҄нїѧ дарова́шасѧ, да си́хъ ра́ди бѹ́дете бж҇твеннагѡ прича҄стницы є҆стества̀, ѿбѣ́гше, ѩ҆́же въ мі́рѣ, по́хотныѧ тлѝ:

Тому́ докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесно́ту, а в чесно́ті — пізна́ння,

и҆ въ са́мое же сїѐ, тща́нїе всѐ привне́сше, подади́те въ вѣ́рѣ ва́шей добродѣ́тель, въ добродѣ́тели же ра́зѹмъ,

а в пізнанні — стри́мання, а в стри́манні — терпеливість, а в терпеливості — благоче́стя,

въ ра́зѹмѣ же воздержа́нїе, въ воздержа́нїи же терпѣ́нїе, въ терпѣ́нїи же бл҃гоче́стїе,

а в благочесті — брате́рство, а в братерстві — любов.

во бл҃гоче́стїи же братолю́бїе, въ братолю́бїи же любо́вь.

Бо коли це в вас є та примно́жується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізна́ння Господа нашого Ісуса Христа.

Сїѧ҄ бо сѹ҄щаѧ въ ва́съ и҆ мнѡ́жащаѧсѧ, не пра́здныхъ нижѐ безпло́дныхъ сотворѧ́тъ вы̀ въ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀ позна́нїе:

А хто цього не має, той сліпий, короткозо́рий, він забув про очи́щення з своїх давніх гріхів.

є҆мѹ́же бо нѣ́сть си́хъ, слѣ́пъ є҆́сть, мжа́й, забве́нїе прїе́мъ ѡ҆чище́нїѧ дре́внихъ свои́хъ грѣхѡ́въ.

Тому́, браття, тим більше дба́йте чинити міцни́м своє покли́кання та ви́брання, бо, ро́блячи так, ви ніко́ли не спіткне́тесь.

(За҄ 65.) Тѣ́мже па́че, бра́тїе, потщи́тесѧ и҆звѣ́стно ва́ше зва́нїе и҆ и҆збра́нїе твори́ти: сїѧ҄ бо творѧ́ще, не и҆́мате согрѣши́ти никогда́же,

Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа.

си́це бо ѻ҆би́лнѡ припода́стсѧ ва́мъ вхо́дъ въ вѣ́чное цр҇тво гд҇а на́шегѡ и҆ сп҃са ї҆и҃са хр҇та̀.

Тому то ніко́ли я не зане́дбую про це вам нагадувати, хоч ви й знаєте, і впе́внені в тепе́рішній правді.

Сегѡ̀ ра́ди не ѡ҆блѣню́сѧ воспомина́ти пр҇нѡ ва́мъ ѡ҆ си́хъ, а҆́ще и҆ вѣ́дите, и҆ ѹ҆твержде́ни є҆стѐ въ настоѧ́щей и҆́стинѣ.

Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спону́кувати вас нага́дуванням,

Пра́ведно бо мню̀, доне́лѣже є҆́смь въ се́мъ тѣлесѝ, возставлѧ́ти ва́съ воспомина́нїемъ,

знаючи, що я незаба́ром повинен покинути оселю свою, як і Госпо́дь наш Ісус Христос об'явив мені.

вѣ́дый, ѩ҆́кѡ ско́рѡ є҆́сть ѿложе́нїе тѣлесѐ моегѡ̀, ѩ҆́коже и҆ гд҇ь на́шъ ї҆и҃съ хр҇то́съ сказа̀ мнѣ̀.

А я пильнуватиму, щоб ви й по моє́му відхо́ді за́вжди мали це в пам'яті.

Потщѹ́сѧ же и҆ всегда̀ и҆мѣ́ти ва́съ по мое́мъ и҆схо́дѣ па́мѧть ѡ҆ си́хъ твори́ти.

Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байка́ми, але бувши самови́дцями Його ве́личі.

Не ѹ҆хищрє́ннымъ бо ба́снемъ послѣ́довавше сказа́хомъ ва́мъ си́лѹ и҆ прише́ствїе гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀, но самови́дцы бы́вше вели́чествїѧ ѻ҆́нагѡ.

Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“

Прїе́мъ бо ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ че́сть и҆ сла́вѹ, гла́сѹ прише́дшѹ къ немѹ̀ ѿ велелѣ́пныѧ сла́вы: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, ѡ҆ не́мже а҆́зъ бл҃гоизво́лихъ.

І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі.

И҆ се́й гла́съ мы̀ слы́шахомъ съ небесѐ сше́дшь, съ ни́мъ сѹ́ще на горѣ̀ ст҃ѣ́й.

І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвидня́тися, і світова́ зірни́ця засяє у ваших серцях,

И҆ и҆́мамы и҆звѣ́стнѣйшее про҇ро́ческое сло́во: є҆мѹ́же внима́юще ѩ҆́коже свѣти́лѹ сїѧ́ющѹ въ те́мнѣмъ мѣ́стѣ, до́брѣ творитѐ, до́ндеже де́нь ѡ҆зари́тъ, и҆ денни́ца возсїѧ́етъ въ сердца́хъ ва́шихъ,

бо ви знаєте перше про те, що жодне проро́цтво в Писа́нні від власного ви́яснення не залежить.

(За҄ 66.) сїѐ пре́жде вѣ́дѹще, ѩ҆́кѡ всѧ́ко про҇ро́чество кни́жное по своемѹ̀ ска́занїю не быва́етъ.

Бо проро́цтва ніко́ли не було з волі лю́дської, а звіщали його святі Божі му́жі, прова́джені Духом Святим.

Ни бо̀ во́лею бы́сть когда̀ человѣ́кѡмъ про҇ро́чество, но ѿ ст҃а́гѡ дх҃а просвѣща́еми глаго́лаша ст҃і́и бж҃їи человѣ́цы.

« 5 глава 2 глава »