2 Івана 1 глава

Друге соборне послання св. апостола Івана
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Ста́рець — вибраній пані та ді́тям її, яких я поправці люблю́, і не тільки я, але й усі, хто правду пізнав,

Ста́рецъ и҆збра́ннѣй госпожѣ̀ и҆ ча́дѡмъ є҆ѧ̀, и҆̀хже а҆́зъ люблю̀ вои́стиннѹ, и҆ не а҆́зъ то́чїю, но и҆ всѝ разѹмѣ́вшїи и҆́стинѹ,

за правду, що в нас пробував й повік буде з нами:

за и҆́стинѹ пребыва́ющѹю въ на́съ, и҆ съ на́ми бѹ́детъ во вѣ́ки:

нехай буде з вами благодать, милість, мир від Бога Отця та Ісуса Христа́, Сина Отцевого, у правді та в любові!

да бѹ́детъ съ ва́ми блгдть, мл҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀, и҆ ѿ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀, сн҃а ѻ҆́ч҃а, во и҆́стинѣ и҆ любвѝ.

Я дуже зрадів, що між ді́тьми твоїми знайшов таких, що ходять у правді, як заповідь ми прийняли́ від Отця.

Возра́довахсѧ ѕѣлѡ̀, ѩ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ ѿ ча҄дъ твои́хъ ходѧ́щихъ во и҆́стинѣ, ѩ҆́коже за́повѣдь прїѧ́хомъ ѿ ѻ҆ц҃а̀.

І тепер я благаю тебе, пані, не так, ніби пишу́ тобі нову́ заповідь, але ту, яку маємо від поча́тку, — щоб ми любили один о́дного!

И҆ нн҃ѣ молю́ тѧ, госпожѐ, не ѩ҆́кѡ за́повѣдь пишѹ̀ тебѣ̀ но́вѹ, но ю҆́же и҆́мамы и҆спе́рва, да лю́бимъ дрѹ́гъ дрѹ́га.

А любов ця — щоб ми жили згідно з Його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від поча́тку, щоб ви згідно з нею жили́.

И҆ сїѧ̀ є҆́сть любы̀, да хо́димъ по за́повѣдемъ є҆гѡ̀. Сїѧ̀ є҆́сть за́повѣдь, ѩ҆́коже слы́шасте и҆спе́рва, да въ не́й хо́дите:

Бо в світ увійшло багато обма́нців, які не визнаю́ть Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та анти́христ!

занѐ мно́зи лестцы̀ внидо́ша въ мі́ръ, не и҆сповѣ́дающе ї҆и҃са хр҇та̀ прише́дша во пл҃ти, се́й є҆́сть льсте́цъ и҆ а҆нті́хрїстъ.

Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли́ повну нагоро́ду.

Блюди́те себѐ, да не погѹбитѐ ѩ҆́же дѣ́ласте дѡ́браѧ, но да мздѹ̀ соверше́ннѹ воспрїи́мете.

Кожен, хто робить пере́ступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його́, той має і Отця, і Сина.

Всѧ́къ престѹпа́ѧй и҆ не пребыва́ѧй во ѹ҆ч҃нїи хр҇то́вѣ бг҃а не и҆́мать: пребыва́ѧй же во ѹ҆че́нїи хр҇то́вѣ, се́й и҆ ѻ҆ц҃а̀ и҆ сн҃а и҆́мать.

Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його́, і не вітайте його́!

А҆́ще кто̀ прихо́дитъ къ ва́мъ, и҆ сегѡ̀ ѹ҆ч҃нїѧ не прино́ситъ, не прїе́млите є҆го̀ въ до́мъ, и҆ ра́доватисѧ є҆мѹ̀ не глаго́лите:

Хто бо вітає його́, той у́часть бере в лихи́х учинках його́.

глаго́лѧй бо є҆мѹ̀ ра́доватисѧ, соѡбща́етсѧ дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀ ѕлы҄мъ.

Багато я мав написати до вас, але не схотів на папері й чорнилом. Та маю надію прибути до вас, і говорити уста́ми до уст, щоб повна була́ ваша радість!

Мнѡ́га и҆мѣ́хъ писа́ти ва́мъ, и҆ не восхотѣ́хъ хартїе́ю и҆ черни́ломъ, но надѣ́юсѧ прїитѝ къ ва́мъ и҆ ѹ҆сты̀ ко ѹ҆стѡ́мъ глаго́лати, да ра́дость ва́ша бѹ́детъ и҆спо́лнена.

Вітають тебе діти ви́браної сестри твоєї. Амі́нь.

Цѣлѹ́ютъ тѧ̀ ча҄да сестры̀ твоеѧ̀ и҆збра́нныѧ. А҆ми́нь.

« 5 глава 1 глава »