3 Івана 1 глава

Третє соборне послання св. апостола Івана
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Ста́рець — улю́бленому Гаєві, якого я направду люблю́.

Ста́рецъ га́їеви возлю́бленномѹ, є҆го́же а҆́зъ люблю̀ вои́стиннѹ.

Улю́блений, — я молюся, щоб добре вело́ся в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре веде́ться душі твоїй.

Возлю́бленне, во всѣ́хъ молю́сѧ (ѡ҆ тебѣ̀) благоспѣ́ѧтисѧ тебѣ̀ и҆ здра́вствовати, ѩ҆́коже благоспѣ́етсѧ тебѣ̀ дѹша̀.

Бо я дуже зрадів, як прийшли були браття, і засві́дчили правду твою, як ти живеш у правді.

Возра́довахсѧ ѕѣлѡ̀, прише́дшымъ бра́тїѧмъ и҆ свидѣ́телствѹющымъ твою̀ и҆́стинѹ, ѩ҆́коже ты̀ во и҆́стинѣ хо́диши.

Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді.

Бо́лши сеѧ̀ не и҆́мамъ ра́дости, да слы́шѹ моѧ҄ ча҄да во и҆́стинѣ ходѧ҄ща.

Улю́блений, — вірно ти чи́ниш, як що робиш для братті та для чужи́нців, —

Возлю́бленне, вѣ́рнѡ твори́ши, є҆́же а҆́ще дѣ́лаеши въ бра́тїю и҆ въ стра҄нныѧ,

вони про любов твою свідчили Церкві; добре ти зробиш, як їх ви́провадиш, як достойно для Бога,

и҆̀же свидѣ́телствоваша ѡ҆ твое́й любвѝ пред̾ цр҃ковїю: и҆̀хже предпосла́въ досто́йнѡ бг҃ѹ, до́брѣ твори́ши,

бо вийшли вони ради Йме́ння Його, нічого не взявши від поган.

ѡ҆ и҆́мени бо є҆гѡ̀ и҆зыдо́ша, ничто́же прїе́млюще ѿ ѩ҆зы҄къ.

Отож, ми повинні приймати таких, щоб бути співробі́тниками правді.

Мы̀ ѹ҆̀бо до́лжни є҆смы̀ прїима́ти таковы́хъ, да поспѣ҄шницы бѹ́демъ и҆́стинѣ.

Я до Церкви писав був, але Діотре́ф, що любить бути першим у них, нас не приймає.

Писа́хъ цр҃кви: но первенстволю́бецъ и҆́хъ дїотре́фъ не прїе́млетъ на́съ.

Тому́ то, коли я прийду́, то згадаю про вчинки його, що їх ро́бить, словами лихими обмовля́ючи нас. І він тим не задово́льнюється, — а й сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і виго́нить із Церкви.

Сегѡ̀ ра́ди, а҆́ще прїидѹ̀, воспомѧнѹ̀ є҆гѡ̀ дѣла̀, ѩ҆́же твори́тъ, словєсы̀ лѹка́выми ѹ҆корѧ́ѧ на́съ: и҆ недово́ленъ быва́ѧ ѡ҆ си́хъ, ни са́мъ прїе́млетъ бра́тїю, и҆ хотѧ́щымъ возбранѧ́етъ, и҆ ѿ цр҃кве и҆зго́нитъ.

Улюблений, — не робися подібним до лихо́го, а до доброго: доброчинець від Бога, а злочинець Бога не бачив.

Возлю́бленне, не ѹ҆подоблѧ́йсѧ ѕло́мѹ, но бл҃го́мѹ. Благотворѧ́й ѿ бг҃а є҆́сть: а҆ ѕлотворѧ́й не ви́дѣ бг҃а.

Про Димитрія сві́дчили всі й сама правда. І сві́дчимо й ми, а ви знаєте, що свідчення наше правдиве.

Дими́трїеви свидѣ́телствовасѧ ѿ всѣ́хъ и҆ ѿ са́мыѧ и҆́стины: и҆ мы́ же свидѣ́телствѹемъ, и҆ вѣ́сте, ѩ҆́кѡ свидѣ́телство на́ше и҆́стинно є҆́сть.

Багато хотів я писати, та не хочу писати до тебе чорнилом та очерети́нкою,

Мнѡ́га и҆мѣ́хъ писа́ти, но не хощѹ̀ черни́ломъ и҆ тро́стїю писа́ти тебѣ̀,

але маю надію побачити тебе незаба́ром, і говорити уста́ми до уст.

ѹ҆пова́ю же а҆́бїе ви́дѣти тѧ̀ и҆ ѹ҆сты҄ ко ѹ҆стѡ́мъ глаго́лати.

Мир тобі! Друзі вітають тебе. Привітай друзів пойменно! Амі́нь.

Ми́ръ тебѣ̀. Цѣлѹ́ютъ тѧ̀ дрѹ́зи: цѣлѹ́й дрѹ́ги по и҆́мени. А҆ми́нь.

« 1 глава 1 глава »