1 Тимофія 1 глава

Перше послання св. апостола Павла до Тимофія
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Павло, апо́стол Христа Ісуса, з волі Бога, Спасителя нашого й Христа Ісуса, надії нашої,

Па́ѵелъ, посла́нникъ ї҆и҃съ хр҇то́въ по повелѣ́нїю бг҃а сп҃са на́шегѡ и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀ ѹ҆пова́нїѧ на́шегѡ,

до Тимофі́я, щирого сина за вірою: благода́ть, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого!

тїмоѳе́ю пр҇номѹ ча́дѹ въ вѣ́рѣ: блгдть, мл҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ и҆ хр҇та̀ ї҆и҃са гд҇а на́шегѡ.

Як я йшов у Македо́нію, я тебе вблага́в був позостатися в Ефе́сі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки,

ѩ҆́коже ѹ҆моли́хъ тѧ̀ пребы́ти во є҆фе́сѣ, и҆ды́й въ македо́нїю, да завѣща́еши нѣ҄кимъ не и҆́накѡ ѹ҆чи́ти,

і не зверта́ти уваги на ви́гадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки́, ніж збудува́ння Боже, що в вірі воно.

нижѐ внима́ти ба́снемъ и҆ родосло́вїємъ безконє́чнымъ, ѩ҆̀же стѧза҄нїѧ творѧ́тъ па́че, не́жели бж҃їе строе́нїе, є҆́же въ вѣ́рѣ.

Ціль же нака́зу — любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри.

Коне́цъ же завѣща́нїѧ є҆́сть любы̀ ѿ чи́ста се́рдца и҆ со́вѣсти бл҃гі́ѧ и҆ вѣ́ры нелицемѣ́рныѧ,

Дехто в тім прогрішили були та вдалися в пустомо́вність, —

въ ни́хже нѣ́цыи погрѣши́вше, ѹ҆клони́шасѧ въ сѹеслѡ́вїѧ,

вони забажали бути вчителями Зако́ну, — та не розуміли ні того, що́ говорять, ні про що запевня́ють.

хотѧ́ще бы́ти законоѹчи́телє, не разѹмѣ́юще ни ѩ҆̀же глаго́лютъ, ни ѡ҆ ни́хже ѹ҆твержда́ютъ.

А ми знаємо, що добрий Зако́н, коли хто зако́нно вживає його,

(За҄ 279.) Вѣ́мы же, ѩ҆́кѡ до́бръ зако́нъ (є҆́сть), а҆́ще кто̀ є҆го̀ зако́ннѣ твори́тъ,

та ві́дає те, що Зако́н не покладений для праведного, але для беззако́нних та для неслухня́них, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для знева́жників батька та зневажників матері, для душогубців,

вѣ́дый сїѐ, ѩ҆́кѡ првдникѹ зако́нъ не лежи́тъ {не положе́нъ}, но беззакѡ́ннымъ и҆ непокори҄вымъ, нечести҄вымъ (же) и҆ грѣ́шникѡмъ, непра́вєднымъ и҆ сквє́рнымъ, ѻ҆тца̀ и҆ ма́тере досади́телємъ, мѹжеѹбі́йцамъ,

розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці,

блѹдникѡ́мъ, мѹжело́жникѡмъ, разбо́йникѡмъ, (клеветникѡ́мъ, скотоло́жникѡмъ,) лжи҄вымъ, клѧтвопрестѹ́пникѡмъ, и҆ а҆́ще что̀ и҆́но здра́вомѹ ѹ҆че́нїю проти́витсѧ,

за славною Єва́нгелією блаженного Бога, яка мені зві́рена.

по бл҃говѣ́стїю сла́вы бл҃же́ннагѡ бг҃а, є҆́же мнѣ̀ ѹ҆вѣ́рено бы́сть.

Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, — Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу,

(За҄ 280.) И҆ благодарю̀ ѹ҆крѣплѧ́ющаго мѧ̀ хр҇та̀ ї҆и҃са гд҇а на́шего, ѩ҆́кѡ вѣ́рна мѧ̀ непщева̀, положи́въ (мѧ̀) въ слѹ́жбѹ,

мене, що давніше був богознева́жник, і гноби́тель, і напасни́к, але був помилуваний, бо я те чинив нетяму́чий у невірстві.

бы́вша мѧ̀ и҆ногда̀ хѹ́лника и҆ гони́телѧ и҆ досади́телѧ: но поми́лованъ бы́хъ, ѩ҆́кѡ невѣ́дый сотвори́хъ въ невѣ́рствїи:

І бага́то збільши́лась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов'ю в Христі Ісусі.

ѹ҆преѹмно́жисѧ же блгдть гд҇а на́шегѡ (ї҆и҃са хр҇та̀) съ вѣ́рою и҆ любо́вїю ѩ҆́же ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ.

Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́, що Христос Ісус прийшов у світ спасти́ грішних, із яких перший — то я.

(За҄.) Вѣ́рно сло́во и҆ всѧ́кагѡ прїѧ́тїѧ досто́йно, ѩ҆́кѡ хр҇то́съ ї҆и҃съ прїи́де въ мі́ръ грѣ́шники сп҇тѝ, ѿ ни́хже пе́рвый є҆́смь а҆́зъ.

Але я тому́ був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для при́кладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя.

Но сегѡ̀ ра́ди поми́лованъ бы́хъ, да во мнѣ̀ пе́рвѣмъ пока́жетъ ї҆и҃съ хр҇то́съ всѐ долготерпѣ́нїе, за ѡ҆́бразъ хотѧ́щихъ вѣ́ровати є҆мѹ̀ въ жи́знь вѣ́чнѹю.

А Цареві віків, нетлінному, невиди́мому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь.

Цр҃ю́ же вѣкѡ́въ нетлѣ́нномѹ, неви́димомѹ, є҆ди́номѹ премдромѹ бг҃ѹ, чт҇ь и҆ сла́ва во вѣ́ки вѣкѡ́въ. А҆ми́нь.

Цього нака́за я передаю тобі, сину мій Тимофіє, за тими пророцтвами, що про тебе давніше були, щоб ними провадив ти добру війну,

(За҄ 281.) Сїе́ же завѣща́нїе предаю́ ти, ча́до тїмоѳе́е, по бы́вшихъ на тѧ̀ пре́жде про҇ро́чествїихъ, да во́инствѹеши въ ни́хъ до́брое во́инство,

маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та й розбилися в вірі.

и҆мѣ́ѧ вѣ́рѹ и҆ бл҃гѹ́ю со́вѣсть, ю҆́же нѣ́цыи ѿри́нѹвше, ѿ вѣ́ры ѿпадо́ша:

Серед них Гімене́й та Олександер, яких я передав сатані, щоб навчились вони не зневажати Бога.

ѿ ни́хже є҆́сть ѵ҆мене́й и҆ а҆леѯа́ндръ, и҆̀хже преда́хъ сатанѣ̀, да нака́жѹтсѧ не хѹ́лити.

« 3 глава 2 глава »