Тита 1 глава

Послання св. апостола Павла до Тита
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Павло́, раб Божий, а апо́стол Ісуса Христа, по вірі ви́браних Божих і пізна́нні правди, що за благоче́стям,

Па́ѵелъ, ра́бъ бж҃їй, а҆п҇лъ же ї҆и҃съ хр҇то́въ, по вѣ́рѣ и҆збра́нныхъ бж҃їихъ и҆ ра́зѹмѹ и҆́стины, ѩ҆́же по бл҃гоч҇тїю,

в надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необма́нливий Бог,

ѡ҆ ѹ҆пова́нїи жи́зни вѣ́чныѧ, ю҆́же ѡ҆бѣтова̀ нело́жный бг҃ъ пре́жде лѣ́тъ вѣ́чныхъ,

і ча́су свого з'явив Слово Своє в пропові́данні, що дору́чене було мені з наказу Спасителя нашого Бога, —

ѩ҆ви́ же во времена̀ своѧ҄ сло́во своѐ проповѣ́данїемъ, є҆́же мнѣ̀ порѹ́чено бы́сть по повелѣ́нїю сп҃си́телѧ на́шегѡ бг҃а:

до Тита, щирого сина за спільною ві́рою: благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого!

ті́тѹ, пр҇номѹ ча́дѹ по ѻ҆́бщей вѣ́рѣ: блгдть, мл҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀ сп҃са на́шегѡ.

Я для того тебе полиши́в був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настанови́в по містах, як тобі я звелів, —

(За҄.) Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́вихъ тѧ̀ въ кри́тѣ, да недоконча҄ннаѧ и҆спра́виши и҆ ѹ҆стро́иши по всѣ҄мъ гра́дѡмъ пресвѵ́теры, ѩ҆́коже тебѣ̀ а҆́зъ повелѣ́хъ:

коли хто бездога́нний, муж єдиної дружи́ни, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухня́ність.

а҆́ще кто̀ є҆́сть непоро́ченъ, є҆ди́ныѧ жены̀ мѹ́жъ, ча҄да и҆мы́й вѣ҄рна, не во ѹ҆коре́нїи блѹда̀, и҆лѝ непокори҄ва.

Бо єпи́скоп мусить бути бездоганний, як Божий доморя́дник, не самолюбний, не гнівли́вий, не п'яни́ця, не заводія́ка, не кори́сливий,

Подоба́етъ бо є҆пі́скопѹ без̾ поро́ка бы́ти, ѩ҆́коже бж҃їю строи́телю: не себѣ̀ ѹ҆гожда́ющѹ, (не де́рзѹ, не напра́сливѹ,) не гнѣвли́вѹ, не пїѧ́ницѣ, не бі́йцѣ, не скверностѧжа́телнѹ,

але гостинний до при́ходнів, добролюбець, поміркований, справедливий, побожний, стри́маний,

но страннолюби́вѹ, бл҃голю́бцѹ, цѣломдреннѹ, првднѹ, прпдбнѹ, воздержа́телнѹ,

що трима́ється вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних.

держа́щемѹсѧ вѣ́рнагѡ словесѐ по ѹ҆че́нїю, да си́ленъ бѹ́детъ и҆ ѹ҆тѣ́шати во здра́вѣмъ ѹ҆че́нїи, и҆ проти́вѧщыѧсѧ ѡ҆блича́ти.

Багато бо є неслухня́них, марносло́вців, зводників, особливо ж з обрізаних, —

Сѹ́ть бо мно́зи непокори́ви, сѹесло́вцы и҆ ѹ҆мо́мъ прельще́ни, наипа́че же сѹ́щїи ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ,

їм треба уста́ затуляти: вони ці́лі доми баламу́тять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудно́го.

и҆́хже подоба́етъ ѹ҆ста̀ загражда́ти: и҆̀же всѧ҄ до́мы развраща́ютъ, ѹ҆ча́ще ѩ҆́же не подоба́етъ, скве́рнагѡ ра́ди прибы́тка.

Сказав один з них, їхній власний пророк: „Крітяни за́вжди брехливі, люті звірі, черева́ні ліниві“!

Рече́ же нѣ́кто ѿ ни́хъ, сво́й и҆̀мъ проро́къ: кри́тѧне при́снѡ лжи́ви, ѕлі́и ѕвѣ́рїе, ѹ҆трѡ́бы пра҄здныѧ.

Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були́,

Свидѣ́телство сїѐ и҆́стинно є҆́сть: є҆ѧ́же ра́ди вины̀ ѡ҆блича́й и҆̀хъ неща́днѡ, да здра́ви бѹ́дѹтъ въ вѣ́рѣ,

і на юдейські байки́ не вважали, ані на нака́зи людей, що від правди відверта́ються.

не внима́юще ї҆ѹдє́йскимъ ба́снемъ, ни за́повѣдемъ человѣ҄къ ѿвраща́ющихсѧ ѿ и҆́стины.

Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечи́стилися і розум їхній, і сумління.

(За҄ 301.) Всѧ҄ ѹ҆́бѡ чи҄ста чи҄стымъ: ѡ҆сквернє́нымъ же и҆ невѣ҄рнымъ ничто́же чи́сто, но ѡ҆скверни́сѧ и҆́хъ и҆ ѹ҆́мъ и҆ со́вѣсть.

Вони тве́рдять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі́ й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні.

Бг҃а и҆сповѣ́дѹютъ вѣ́дѣти, а҆ дѣ́лы ѿме́щѹтсѧ є҆гѡ̀, ме́рзцы сѹ́ще и҆ непокори́ви и҆ на всѧ́кое дѣ́ло бл҃го́е неискѹ́сни.

« 4 глава 2 глава »