2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Синодальный перевод (СВ)

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

Павел, волею Божиею апостол Иисуса Христа, и Тимофей, брат, — церкви Божией, находящейся в Коринфе, со всеми святыми по всей Ахаии:

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

благодать вам и мир от Бога, Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всякого утешения,

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

утешающий нас во всякой скорби нашей, чтобы и мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих!

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

Ибо по мере, как умножаются в нас страдания Христовы, умножается Христом и утешение наше.

Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

Скорбим ли мы, скорбим для вашего утешения и спасения, которое совершается перенесением тех же страданий, какие и мы терпим.

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

И надежда наша о вас тверда. Утешаемся ли, утешаемся для вашего утешения и спасения, зная, что вы участвуете как в страданиях наших, так и в утешении.

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

Ибо мы не хотим оставить вас, братья, в неведении о скорби нашей, бывшей с нами в Асии, потому что мы отягчены были чрезмерно и сверх силы, так что не надеялись остаться в живых.

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

Но сами в себе имели приговор к смерти, для того чтобы надеяться не на самих себя, но на Бога, воскрешающего мертвых,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

Который избавил нас от столь близкой смерти и избавляет и на Которого надеемся, что и еще избавит

як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

при содействии и вашей молитвы за нас, дабы за дарованное нам, по ходатайству многих, многие возблагодарили за нас.

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Ибо похвала наша эта есть свидетельство совести нашей, что мы в простоте и богоугодной искренности, не по плотской мудрости, но по благодати Божией, жили в мире, особенно же у вас.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

И мы пишем вам не иное, как то, что вы читаете или разумеете и что, как надеюсь, до конца уразумеете,

як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

так как вы отчасти и уразумели уже, что мы будем вашей похвалой, равно и вы — нашей, в день Господа нашего Иисуса Христа.

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

И в этой уверенности я намеревался прийти к вам раньше, чтобы вы вторично получили благодать,

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

и через вас пройти в Македонию, из Македонии же опять прийти к вам; а вы проводили бы меня в Иудею.

Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

Имея такое намерение, легкомысленно ли я поступил? Или то, что я предпринимаю, по плоти предпринимаю, так что у меня то «да» — «да», то «нет» — «нет»?

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Верен Бог, что слово наше к вам не было то «да», то «нет».

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

Ибо Сын Божий, Иисус Христос, проповеданный у вас нами: мной, и Силуаном, и Тимофеем, — не был «да» и «нет», но в Нем было «да»,

Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

ибо все обетования Божии в Нем — «да» и в Нем — «аминь», — во славу Божию, через нас.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

Утверждающий же нас с вами во Христе и помазавший нас — Бог,

Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

Который и запечатлел нас и дал залог Духа в сердца наши.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

Бога призываю в свидетели на душу мою, что, щадя вас, я до сих пор не приходил в Коринф;

не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

не потому будто мы берем власть над верой вашей, но мы содействуем радости вашей, ибо верой вы тверды.

« 16 глава 2 глава »