1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Огієнка → Синодальный перевод (СВ)

I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

Был один человек из Рамафаим-Цофима, с горы Ефремовой, имя ему Елкана, сын Иерохама, сына Илия, сына Тоху, сына Цуфа, — ефрафянин;

А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

у него было две жены: имя одной Анна, а имя другой Феннана; у Феннаны были дети, у Анны же не было детей.

А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

И ходил этот человек из города своего в положенные дни поклоняться и приносить жертву Господу Саваофу в Силом; там были Илий и два сына его, Офни и Финеес, священниками Господа.

І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

В тот день, когда Елкана приносил жертву, давал Феннане, жене своей, и всем сыновьям ее и дочерям ее части.

а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

Анне же давал часть особую, ибо любил Анну, хотя Господь заключил чрево ее.

А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

Соперница ее сильно огорчала ее, побуждая ее к ропоту на то, что Господь заключил чрево ее.

І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

Так бывало каждый год, когда ходила она в дом Господень; та огорчала ее, а эта плакала и не ела.

І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

И сказал ей Елкана, муж ее: «Анна! Что ты плачешь, и почему не ешь, и отчего скорбит сердце твое? Не лучше ли я для тебя десяти сыновей?»

І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

И встала Анна после того, как они ели и пили в Силоме. Илий же, священник, сидел тогда на седалище у входа в храм Господень.

А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

И была она в скорби души, и молилась Господу, и горько плакала,

І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

и дала обет, говоря: «Господи Саваоф! Если Ты призришь на скорбь рабы Твоей, и вспомнишь обо мне, и не забудешь рабы Твоей, и дашь рабе Твоей дитя мужского пола, то я отдам его Господу на все дни жизни его, и бритва не коснется головы его».

І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

Между тем как она долго молилась пред Господом, Илий смотрел на уста ее;

А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

и как Анна говорила в сердце своем, а уста ее только двигались и не было слышно голоса ее, то Илий счел ее пьяной.

І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

И сказал ей Илий: «Доколе ты будешь пьяной? Вытрезвись от вина твоего».

А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

И отвечала Анна и сказала: «Нет, господин мой; я — женщина, скорбящая духом, вина и сикера я не пила, но изливаю душу мою пред Господом;

Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

не считай рабы твоей негодной женщиной, ибо от великой печали моей и от скорби моей я говорила доселе».

І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

И отвечал Илий и сказал: «Иди с миром, и Бог Израилев исполнит прошение твое, чего ты просила у Него».

А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

Она же сказала: «Да найдет раба твоя милость в очах твоих!» И пошла она в путь свой, и ела, и лицо ее не было уже печально, как прежде.

І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

И встали они поутру, и поклонились пред Господом, и возвратились, и пришли в дом свой в Раму. И познал Елкана Анну, жену свою, и вспомнил о ней Господь.

І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

Через несколько времени зачала Анна, и родила сына, и дала ему имя Самуил, «ибо, — говорила она, — у Господа я испросила его».

І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

И пошел муж ее Елкана и все семейство его в Силом совершить годичную жертву Господу и обеты свои.

А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

Анна же не пошла, сказав мужу своему: «Когда младенец отнят будет от груди и подрастет, тогда я отведу его, и он явится пред Господом и останется там навсегда».

І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

И сказал ей Елкана, муж ее: «Делай, что тебе угодно; оставайся, доколе не вскормишь его грудью; только да утвердит Господь слово, вышедшее из уст твоих». И осталась жена его, и кормила грудью сына своего, доколе не вскормила.

А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

Когда же вскормила его, пошла с ним в Силом, взяв трех тельцов и хлебы, и одну ефу муки, и мех вина, и пришла в дом Господа в Силом; отрок же был еще дитя.

І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

И закололи тельца; и привела отрока Анна к Илию,

І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

и сказала: «О господин мой! Да живет душа твоя, господин мой! Я — та самая женщина, которая здесь при тебе стояла и молилась Господу;

Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

об этом дитяти молилась я, и исполнил мне Господь прошение мое, чего я просила у Него;

А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

и я отдаю его Господу на все дни жизни его служить Господу». И поклонилась там Господу.

« 4 глава 2 глава »