Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Огієнка → Открытый перевод

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Иаков, слуга Бога и Господа Иисуса Помазанника, приветствует двенадцать колен диаспоры.

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Настоящей радостью считайте, братья мои, когда встречаетесь с разными испытаниями,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

зная, что испытание вашей веры рождает стойкость.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

А стойкость пусть приведет к совершенному результату: чтобы вы были совершенны и безупречны, без малейшего недостатка.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

А если кому-то недостает мудрости, пусть просит её у Бога, Который дает всем просто и не попрекая, — и ему будет дано.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Но пусть просит с верой, нисколько не сомневаясь, потому что сомневающийся похож на морскую волну, которую гонит и швыряет ветер.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

И пусть не думает получить что-нибудь у Господа человек,

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

чья душа расколота надвое, чья поступь нетверда на всех путях.

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

Пусть хвалится брат униженный тем, что возвышен,

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

а богатый — тем, что унижен, поскольку он исчезнет, как полевой цветок:

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

взошло солнце, иссушило своим жаром поле — и цветок поник, и красота его погибла. Так и богатый, погруженный сейчас в свои заботы, обессилеет и не минует конца.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Счастлив человек, устоявший перед искушением, ибо пройдя испытание, он получит венец жизни, который Бог обещал любящим Его.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

В искушении пусть никто не говорит «Меня искушает Бог», — Бог недоступен искушению злом и Сам никого не искушает.

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Каждый подвергается искушению, влекомый и обольщаемый своим собственным желанием.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

И тогда желание, зачав, рождает грех, грех же, возмужав, приносит смерть.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Не заблуждайтесь, любимые мои братья!

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Все доброе, что нам дается, и всякий совершенный дар — свыше, они исходят от Творца светил, Которому чуждо изменение или чередование света и тени.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Пожелав, Он породил нас словом истины, чтобы мы были как бы первенцами среди Его творений.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Знайте, любимые мои братья, всякий человек должен почаще слушать, пореже говорить, пореже гневаться.

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Потому что дела, которые творит гнев человеческий, не могут быть праведными перед Богом.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Поэтому, изгнав из себя всякую нечистоту и бесчисленные пороки, в кротости примите насажденное в вас слово, которое может спасти вас.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Но станьте исполнителями слова, а не просто слушателями, обманывающими самих себя.

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

Потому что слушающий слово, но не исполняющий его подобен человеку, который рассматривает свое лицо в зеркале.

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Он рассмотрел себя, отошел — и тотчас забыл, каков он.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Тот же, кто вглядывается в совершенный закон свободы, не отводя взора, будучи не забывчивым слушателем, но неустанным исполнителем, — тот будет благословен во всем, что ни сделает.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Если кто-либо считает себя благочестивым, не обуздывая при этом свой язык и обманывая собственное сердце, то благочестие его ничего не стоит.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Чистое и безупречное благочестие перед Богом и Отцом состоит в том, чтобы не забывать сирот и вдов в их бедах и хранить себя от этого мира незапятнанным.

« 28 глава 2 глава »