Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Огієнка → Русского Библейского Центра

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Иаков, раб Божий, раб Господа Иисуса Христа — двенадцати племенам в диаспоре: приветствую вас!

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Какое бы ни выпало вам новое испытание, братья, каждое полагайте великой радостью.

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

Вы сами знаете, что с испытанием веры приходит терпение.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Ну, а действие терпения в итоге сообщит вам совершенство законченное, неущербное.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Если у кого из вас недостает мудрости, пусть просит у Бога. Он всем раздает щедрой рукой, без упреков. Даст и ему.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Но просит пусть с верой, ни на миг не усомнившись. Тот, кто сомневается, подобен морской волне, ветром гонимой и швыряемой:

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Ему лучше оставить мысли получить что-нибудь от Господа.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Такой человек нескладен и во всем, что делает, ненадежен.

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

Брат униженный да примет как должное свое возвышение,

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

А богатый — унижение, потому что он отойдет как цвет на лугу.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Встает солнце, палящим зноем иссушает траву — и цвет осыпается, красота лугов сходит на нет. Так никнет и богатый в своей озабоченности.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Счастлив, кто прошел через все испытания и не сломался: он обретет венец жизни — по обещанию Господа тем, кто Его любит.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

Когда случается беда, не говори: «Это мне от Бога испытание». Злу и бедам Бог не подвержен и Сам ни на кого беду не насылает.

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Каждый попадает в беду из-за своей похоти — она и уведет, и обольстит.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Похоть, понеся, рождает грех, а претворенный грех оборачивается смертью.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Не заблуждайтесь, дорогие братья:

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

От Отца светил, неизменного, не имеющего и тени перемен, приходит свыше только дарование полезное, дар совершенный.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Он по Слову истины задумал и породил нас, сделал нас неким первоначалом Своих творений.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Запомните, дорогие братья: нам всем нужно прилежно слушать, обдуманно говорить и не давать воли гневу.

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Гнев человека расходится с Божьей правдой.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Откажитесь от развязных манер, от охватившего всех озлобления. С кротостью примите Слово — оно спасает, когда западает в душу.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Будьте деятелями Слова, а не слушателями, поверившими собственному притворству.

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

Кто слушает Слово и остается к нему глух, подобен тому, кто изучает в зеркале свое лицо, с которым родился:

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Рассмотрел, отошел и в ту же минуту забыл, как и выглядел.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

А кто проникся законом совершенным, законом свободы, и претворяет его не как рассеянный ученик, а как исполнитель дела, тот трудится с результатом.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Если кто из вас думает, что он набожен, тогда как в речах необуздан, да и сердцем не откровенен, у того набожность пустая.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Набожности ненапускной, чистой перед Богом Отцом, свойственно опекать сирот и вдов в их заброшенности и оставаться свободной от мерзости мира.

« 28 глава 2 глава »