Переклад Огієнка
1 На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово.
2 Воно в Бога було на поча́тку.
3 Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го.
4 І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.
5 А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його.
6 Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван.
7 Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього.
8 Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло.
9 Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ.
10 Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.
11 До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його.
12 А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його,
13 що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.
14 І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця.
15 Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“.
16 А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть.
17 Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа.
18 Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був.
19 А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“
20 І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“.
21 І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“
22 Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“
23 Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“.
24 Посланці ж із фарисеїв були́.
25 І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“
26 Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте.
27 Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“.
28 Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван.
29 Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере!
30 Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я.
31 І не знав я Його́; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився“.
32 І сві́дчив Іван, промовляючи: „Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому.
33 І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: „Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто христитиме Духом Святим“.
34 І я бачив, і засві́дчив, що Він — Божий Син!“
35 Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його.
36 І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“
37 І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом.
38 А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“
39 Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої.
40 А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра.
41 Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“.
42 І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“.
43 Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“
44 А Пилип із Віфсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра.
45 Пилип Натанаї́ла знахо́дить та й каже йому: „Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Зако́ні й Пророки, — Ісуса, сина Йо́сипового, із Назаре́ту“.
46 І сказав йому Натанаї́л: „Та хіба ж може бути з Назаре́ту що добре?“ Пилип йому каже: „Прийди та побач“.
47 Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізра́їльтянин, що немає в нім пі́дступу!“
48 Говорить Йому Натанаїл: „Звідки знаєш мене?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти“.
49 Відповів Йому Натанаїл: „Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлі́в!“
50 Ісус відповів і до нього сказав: „Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!“
51 І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються“.
Комментарии Скоуфилда
1 «Слово» Греч. Логос (арамейское Мемра) — употребляется в «Таргумах», арамейском переводе В. З., как синоним слова «Бог». По-гречески слово «логос» имеет два значения:
1) мысль или понятие;
2) выражение или произнесение мысли.
Таким образом, это слово особо подходит для определения Христа: ведь —
1) в Нем воплотились все сокровища Божественной мудрости, вся совокупность Божественной «мысли» (1Кор 1:24; Еф 3:11; Кол 2:2−3); и
2) Он от вечности, но особенно — в воплощении Своем, является выражением («произнесением») Личности и «мысли» Божества (Ин 1:3−5, 9, 14−18; 14:9−11; Кол 2:9).
Бог выявляет Себя в Бытии, Личности и делах Христа.
17 Благодать. Краткое изложение:
1) Благодать есть «человеколюбие Спасителя нашего, Бога», спасающего «нас не по делам праведности, которые бы мы сотворили» (Тит 3:4−5). Поэтому она постоянно противостоит закону, по которому Бог требует праведности от человека, тогда как под благодатью Он дает человеку праведность (Рим 3:21−22; 8:4; Флп 3:9). Закон связан с Моисеем и делами, а благодать — со Христом и верой (Ин 1:17; Рим 10:4−10). Закон благословляет доброе, благодать спасает злое (Ис 19:5; Еф 2:1−9). Закон требует, чтобы благословения были заслужены, под благодатью же — они даются как дар (Втор 28:1−6; Еф 2:8; Рим 4:4−5).
2) В соответствии с Божиим промыслом благодать начинается со смертью и воскресением Иисуса Христа (Рим 3:24−26; 4:24−25). С наступлением периода благодати условием спасения не является больше послушание Моисееву закону, но — принятие или отвержение Христа; добрые дела становятся последствием и плодом спасения (Ин 1:12−13; 3:36; Мф 21:37; 22:42; Ин 15:22, 25; Евр 1:2; 1Ин 5:10−12). Непосредственным результатом этой проверки явилось отвержение Христа иудеями и распятие Его ими и язычниками (Деян 4:27). Предсказанным завершением этого испытания человека, находящегося под благодатью, является отступление церкви, ложно и формально исповедующей христианство (см. «Отступление», 2Тим 3:1−8, примеч.) и — как следствие этого — неизбежность апокалиптических судов.
3) Благодать проявляется двояким образом: в спасении грешников (Рим 3:24) и в жизни и служении спасенных (Рим 6:15−18; 2Пет 3:18, примеч.). Касательно шести других периодов (диспенсаций) см. — «Невинность», Быт 1:28; Совесть», Быт 3:23; , Человеческое правление», Быт 8:21; «Обетование», Быт 12:1; «Закон», Ис 19:8; «Царство», Еф 1:10.
18 Ср. Быт 32:30; Ис 24:10; 33:18; Суд 6:22; Откр 22:4. Ни один человек во плоти не видел Бога в Его непознаваемой сущности, в Его Триединстве, но Бога в образе Ангела, и еще более явно — воплотившимся в Иисусе Христе, людям дано было видеть (Быт 18:2, 22; Ин 14:8−9).