Приповістей 1 глава

Книга приказок Соломонових
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —

При́тчи Соломо́на, сы́на Дави́дова, царя́ Изра́ильского,

щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова,

что́бы позна́ть му́дрость и наставле́ние, поня́ть изрече́ния ра́зума;

щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,

усво́ить пра́вила благоразу́мия, правосу́дия, суда́ и правоты́;

щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.

просты́м дать смышлёность, ю́ноше — зна́ние и рассуди́тельность;

Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,

послу́шает му́дрый — и умно́жит позна́ния, и разу́мный найдёт му́дрые сове́ты;

щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.

что́бы разуме́ть при́тчу и замыслова́тую речь, слова́ мудрецо́в и зага́дки их.

Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.

Нача́ло му́дрости — страх Госпо́день; глупцы́ то́лько презира́ют му́дрость и наставле́ние.

Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —

Слу́шай, сын мой, наставле́ние отца́ твоего́ и не отверга́й заве́та ма́тери твое́й,

вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.

потому́ что э́то — прекра́сный вено́к для головы́ твое́й и украше́ние для ше́и твое́й.

Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти !

Сын мой! е́сли бу́дут склоня́ть тебя́ гре́шники, не соглаша́йся;

Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,

е́сли бу́дут говори́ть: «иди́ с на́ми, сде́лаем заса́ду для уби́йства, подстережём непоро́чного без вины́,

живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу!

живы́х прогло́тим их, как преиспо́дняя, и — це́лых, как нисходя́щих в моги́лу;

Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.

наберём вся́кого драгоце́нного иму́щества, напо́лним домы́ на́ши добы́чею;

Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —

жре́бий твой ты бу́дешь броса́ть вме́сте с на́ми, склад оди́н бу́дет у всех нас», —

сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,

сын мой! не ходи́ в путь с ни́ми, удержи́ но́гу твою́ от стези́ их,

бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!

потому́ что но́ги их бегу́т ко злу и спеша́т на проли́тие кро́ви.

Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:

В глаза́х всех птиц напра́сно расставля́ется сеть,

то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!

а де́лают заса́ду для их кро́ви и подстерега́ют их ду́ши.

Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!

Таковы́ пути́ вся́кого, кто а́лчет чужо́го добра́: оно́ отнима́ет жизнь у завладе́вшего им.

Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,

Прему́дрость возглаша́ет на у́лице, на площадя́х возвыша́ет го́лос свой,

на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:

в гла́вных места́х собра́ний пропове́дует, при вхо́дах в городски́е воро́та говори́т речь свою́:

„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания?

«доко́ле, неве́жды, бу́дете люби́ть неве́жество? доко́ле бу́йные бу́дут услажда́ться бу́йством? доко́ле глупцы́ бу́дут ненави́деть зна́ние?

Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!

Обрати́тесь к моему́ обличе́нию: вот, я изолью́ на вас дух мой, возвещу́ вам слова́ мои́.

Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!

Я звала́, и вы не послу́шались; простира́ла ру́ку мою́, и не́ бы́ло внима́ющего;

І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!

и вы отве́ргли все мои́ сове́ты, и обличе́ний мои́х не при́няли.

Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.

За то и я посмею́сь ва́шей поги́бели; пора́дуюсь, когда́ придёт на вас у́жас;

Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,

когда́ придёт на вас у́жас, как бу́ря, и беда́, как вихрь, принесётся на вас; когда́ пости́гнет вас скорбь и теснота́.

тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —

Тогда́ бу́дут звать меня́, и я не услы́шу; с утра́ бу́дут иска́ть меня́, и не найду́т меня́.

за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,

За то, что они́ возненави́дели зна́ние и не избра́ли для себя́ стра́ха Госпо́дня,

не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!

не при́няли сове́та моего́, презре́ли все обличе́ния мои́;

І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —

за то и бу́дут они́ вкуша́ть от плодо́в путе́й свои́х и насыща́ться от по́мыслов их.

бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!

Потому́ что упо́рство неве́жд убьёт их, и беспе́чность глупцо́в погу́бит их,

А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

а слу́шающий меня́ бу́дет жить безопа́сно и споко́йно, не страша́сь зла».

« 150 глава 2 глава »