Екклезіаста 1 глава

Книга Екклезіястова (або Проповідника)
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Слова́ Екклесиа́ста, сы́на Дави́дова, царя́ в Иерусали́ме.

Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

Суета́ суе́т, сказа́л Екклесиа́ст, суета́ суе́т, — всё суета́!

Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

Что по́льзы челове́ку от всех трудо́в его́, кото́рыми тру́дится он под со́лнцем?

Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

Род прохо́дит, и род прихо́дит, а земля́ пребыва́ет вове́ки.

І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

Восхо́дит со́лнце, и захо́дит со́лнце, и спеши́т к ме́сту своему́, где оно́ восхо́дит.

Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

Идёт ве́тер к ю́гу, и перехо́дит к се́веру, кружи́тся, кружи́тся на ходу́ своём, и возвраща́ется ве́тер на круги́ свои́.

Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

Все ре́ки теку́т в мо́ре, но мо́ре не переполня́ется: к тому́ ме́сту, отку́да ре́ки теку́т, они́ возвраща́ются, что́бы опя́ть течь.

Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

Все ве́щи — в труде́: не мо́жет челове́к пересказа́ть всего́; не насы́тится о́ко зре́нием, не напо́лнится у́хо слу́шанием.

Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

Что бы́ло, то и бу́дет; и что де́лалось, то и бу́дет де́латься, и нет ничего́ но́вого под со́лнцем.

Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

Быва́ет не́что, о чём говоря́т: «смотри́, вот, э́то но́вое»; но э́то бы́ло уже́ в века́х, бы́вших пре́жде нас.

Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

Нет па́мяти о пре́жнем; да и о том, что бу́дет, не оста́нется па́мяти у тех, кото́рые бу́дут по́сле.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Я, Екклесиа́ст, был царём над Изра́илем в Иерусали́ме;

І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

и преда́л я се́рдце моё тому́, что́бы иссле́довать и испыта́ть му́дростью всё, что де́лается под не́бом: э́то тяжёлое заня́тие дал Бог сына́м челове́ческим, что́бы они́ упражня́лись в нём.

Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

Ви́дел я все дела́, каки́е де́лаются под со́лнцем, и вот, всё — суета́ и томле́ние ду́ха!

Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

Криво́е не мо́жет сде́латься прямы́м, и чего́ нет, того́ нельзя́ счита́ть.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

Говори́л я с се́рдцем мои́м так: вот, я возвели́чился и приобрёл му́дрости бо́льше всех, кото́рые бы́ли пре́жде меня́ над Иерусали́мом, и се́рдце моё ви́дело мно́го му́дрости и зна́ния.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

И преда́л я се́рдце моё тому́, что́бы позна́ть му́дрость и позна́ть безу́мие и глу́пость: узна́л, что и э́то — томле́ние ду́ха;

Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

потому́ что во мно́гой му́дрости мно́го печа́ли; и кто умножа́ет позна́ния, умножа́ет скорбь.

« 31 глава 2 глава »