П. Пісень 1 глава

Пісня над піснями
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

Соломонова Пісня над піснями.

Да лобза́ет он меня́ лобза́нием уст свои́х! И́бо ла́ски твои́ лу́чше вина́.

„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!

От благово́ния масте́й твои́х и́мя твоё — как разли́тое ми́ро; поэ́тому деви́цы лю́бят тебя́.

На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!

Влеки́ меня́, мы побежи́м за тобо́ю; — царь ввёл меня́ в черто́ги свои́, — бу́дем восхища́ться и ра́доваться тобо́ю, превозноси́ть ла́ски твои́ бо́льше, не́жели вино́; досто́йно лю́бят тебя́!

Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!

— Дще́ри Иерусали́мские! черна́ я, но краси́ва, как шатры́ Кида́рские, как заве́сы Соломо́новы.

Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!

Не смотри́те на меня́, что я смугла́, и́бо со́лнце опали́ло меня́: сыновья́ ма́тери мое́й разгне́вались на меня́, поста́вили меня́ стере́чь виногра́дники, — моего́ со́бственного виногра́дника я не стерегла́.

Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“

— Скажи́ мне, ты, кото́рого лю́бит душа́ моя́: где пасёшь ты? где отдыха́ешь в по́лдень? к чему́ мне быть скита́лицею во́зле стад това́рищей твои́х?

„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“

— Е́сли ты не зна́ешь э́того, прекра́снейшая из же́нщин, то иди́ себе́ по следа́м ове́ц и паси́ козля́т твои́х по́дле шатро́в пасту́шеских.

„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.

— Кобыли́це мое́й в колесни́це фарао́новой я уподо́бил тебя́, возлю́бленная моя́.

„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!

Прекра́сны лани́ты твои́ под подве́сками, ше́я твоя́ в ожере́льях;

Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!

золоты́е подве́ски мы сде́лаем тебе́ с сере́бряными блёстками.

Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“

— Доко́ле царь был за столо́м свои́м, нард мой издава́л благово́ние своё.

„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.

Ми́рровый пучо́к — возлю́бленный мой у меня́, у груде́й мои́х пребыва́ет.

Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!

Как кисть ки́пера, возлю́бленный мой у меня́ в виногра́дниках Енге́дских.

Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!

— О, ты прекра́сна, возлю́бленная моя́, ты прекра́сна! глаза́ твои́ голуби́ные.

„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“

— О, ты прекра́сен, возлю́бленный мой, и любе́зен! и ло́же у нас — зе́лень;

„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!

кро́вли домо́в на́ших — ке́дры, потолки́ на́ши — кипари́сы.

Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“

« 12 глава 2 глава »