Луки 1 глава

Євангелія від св. Луки
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

Через те, що багато-хто брались складати опо́вість про спра́ви, які стались між нами,

Как уже́ мно́гие на́чали составля́ть повествова́ния о соверше́нно изве́стных ме́жду на́ми собы́тиях,

як нам ті розповіли, хто споча́тку були самови́дцями й слу́гами Сло́ва,

как переда́ли нам то бы́вшие с са́мого нача́ла очеви́дцами и служи́телями Сло́ва,

тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодосто́йний Тео́філе,

то рассуди́лось и мне, по тща́тельном иссле́довании всего́ снача́ла, по поря́дку описа́ть тебе́, достопочте́нный Феофи́л,

щоб пізнав ти істо́ту науки, якої навчився.

что́бы ты узна́л твёрдое основа́ние того́ уче́ния, в кото́ром был наста́влен.

За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я́ Заха́рій, з денної черги́ Аві́я, та дружина його із дочо́к Ааро́нових, а ім'я́ їй Єлисавета.

Во дни И́рода, царя́ Иуде́йского, был свяще́нник из А́виевой чреды́, и́менем Заха́рия, и жена́ его́ из ро́да Ааро́нова, и́мя ей Елисаве́та.

І обо́є вони були праведні перед Богом, бездоганно сповня́ючи заповіді й постанови Господні.

О́ба они́ бы́ли пра́ведны пред Бо́гом, поступа́я по всем за́поведям и уста́вам Госпо́дним беспоро́чно.

А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, — та й віку старого обо́є були́.

У них не́ бы́ло дете́й, и́бо Елисаве́та была́ непло́дна, и о́ба бы́ли уже́ в лета́х прекло́нных.

І ось раз, як у порядку своєї черги́ він служив перед Богом,

Одна́жды, когда́ он в поря́дке свое́й чреды́ служи́л пред Бо́гом,

за звича́єм свяще́нства, жеребко́м йому випало до Господнього храму ввійти й покади́ти.

по жре́бию, как обыкнове́нно бы́ло у свяще́нников, доста́лось ему́ войти́ в храм Госпо́день для кажде́ния,

Під час же каді́ння вся бе́зліч народу молилась знадво́ру.

а всё мно́жество наро́да моли́лось вне во вре́мя кажде́ния, —

І з'явивсь йому ангол Господній, ставши право́руч кадильного же́ртівника.

тогда́ яви́лся ему́ А́нгел Госпо́день, сто́я по пра́вую сто́рону же́ртвенника кади́льного.

І стриво́живсь Захарій, побачивши, і о́страх на нього напав.

Заха́рия, уви́дев его́, смути́лся, и страх напа́л на него́.

А ангол до нього промовив: „Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружи́на твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому йме́ння Іван.

А́нгел же сказа́л ему́: не бо́йся, Заха́рия, и́бо услы́шана моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Елисаве́та роди́т тебе́ сы́на, и наречёшь ему́ и́мя: Иоа́нн;

І він буде на радість та втіху тобі, і з його наро́дження багато-хто втішаться.

и бу́дет тебе́ ра́дость и весе́лие, и мно́гие о рожде́нии его́ возра́дуются,

Бо він бу́де великий у Господа, „ні вина, ні п'янко́го напо́ю не питиме“, і напо́вниться Духом Святим ще з утро́би своєї матері.

и́бо он бу́дет вели́к пред Го́сподом; не бу́дет пить вина́ и сике́ра, и Ду́ха Свято́го испо́лнится ещё от чре́ва ма́тери свое́й;

І багато синів із Ізраїля він наве́рне до їхнього Господа Бога.

и мно́гих из сыно́в Изра́илевых обрати́т к Го́споду Бо́гу их;

І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, „щоб серця́ батьків приверну́ти до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей споряди́ти для Господа“.

и преды́дет пред Ним в ду́хе и си́ле Илии́, что́бы возврати́ть сердца́ отцо́в де́тям, и непокори́вым о́браз мы́слей пра́ведников, дабы́ предста́вить Го́споду наро́д пригото́вленный.

І промовив Захарій до Ангола: „Із чо́го пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похи́лого віку“.

И сказа́л Заха́рия А́нгелу: по чему́ я узна́ю э́то? и́бо я стар, и жена́ моя́ в лета́х прекло́нных.

А ангол прорік йому в відповідь: „Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене по́слано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Нови́ну.

А́нгел сказа́л ему́ в отве́т: я Гаврии́л, предстоя́щий пред Бо́гом, и по́слан говори́ть с тобо́ю и бла́говестить тебе́ сие́;

І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться ча́су свого́!“

и вот, ты бу́дешь молча́ть и не бу́дешь име́ть возмо́жности говори́ть до того́ дня, как э́то сбу́дется, за то, что ты не пове́рил слова́м мои́м, кото́рые сбу́дутся в своё вре́мя.

А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого́ забаривсь він у храмі.

Ме́жду те́м наро́д ожида́л Заха́рию и диви́лся, что он ме́длит в хра́ме.

Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки́ їм давав, — і залиши́вся німий.

Он же, вы́йдя, не мог говори́ть к ним; и они́ по́няли, что он ви́дел виде́ние в хра́ме; и он объясня́лся с ни́ми зна́ками, и остава́лся нем.

І як дні його служби скінчи́лись, він вернувся до дому свого́.

А когда́ око́нчились дни слу́жбы его́, возврати́лся в дом свой.

А після тих днів зачала́ його дружи́на Єлисавета, і таїлась п'ять місяців, кажучи:

По́сле сих дней зачала́ Елисаве́та, жена́ его́, и таи́лась пять ме́сяцев и говори́ла:

„Так для мене Господь учинив за тих днів, коли згля́нувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми́!“

так сотвори́л мне Госпо́дь во дни сии́, в кото́рые призре́л на меня́, что́бы снять с меня́ поноше́ние ме́жду людьми́.

А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т,

В шесто́й же ме́сяц по́слан был А́нгел Гаврии́л от Бо́га в го́род Галиле́йский, называ́емый Назаре́т,

до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я.

к Де́ве, обручённой му́жу, и́менем Ио́сифу, из до́ма Дави́дова; и́мя же Де́ве: Мари́я.

І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“

А́нгел, войдя́ к Ней, сказа́л: ра́дуйся, Благода́тная! Госпо́дь с Тобо́ю; благослове́нна Ты ме́жду жёнами.

Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння.

Она́ же, уви́дев его́, смути́лась от слов его́ и размышля́ла, что бы э́то бы́ло за приве́тствие.

А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́!

И сказа́л Ей А́нгел: не бо́йся, Мари́я, и́бо Ты обрела́ благода́ть у Бо́га;

І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус.

и вот, зачнёшь во чре́ве, и роди́шь Сы́на, и наречёшь Ему́ и́мя: Иису́с.

Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида.

Он бу́дет вели́к и наречётся Сы́ном Всевы́шнего, и даст Ему́ Госпо́дь Бог престо́л Дави́да, отца́ Его́;

І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“.

и бу́дет ца́рствовать над до́мом Иа́кова вове́ки, и Ца́рству Его́ не бу́дет конца́.

А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“

Мари́я же сказа́ла А́нгелу: как бу́дет э́то, когда́ Я му́жа не зна́ю?

І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий!

А́нгел сказа́л Ей в отве́т: Дух Свято́й найдёт на Тебя́, и си́ла Всевы́шнего осени́т Тебя́; посему́ и рожда́емое Свято́е наречётся Сы́ном Бо́жиим.

А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною.

Вот и Елисаве́та, ро́дственница Твоя́, называ́емая непло́дною, и она́ зачала́ сы́на в ста́рости свое́й, и ей уже́ шесто́й ме́сяц,

Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“

и́бо у Бо́га не оста́нется бесси́льным никако́е сло́во.

А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї.

Тогда́ Мари́я сказа́ла: се, Раба́ Госпо́дня; да бу́дет Мне по сло́ву твоему́. И отошёл от Неё А́нгел.

Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине.

Встав же Мари́я во дни сии́, с поспе́шностью пошла́ в наго́рную страну́, в го́род Иу́дин,

І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету.

и вошла́ в дом Заха́рии, и приве́тствовала Елисаве́ту.

Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим,

Когда́ Елисаве́та услы́шала приве́тствие Мари́и, взыгра́л младе́нец во чре́ве её; и Елисаве́та испо́лнилась Свято́го Ду́ха,

і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї!

и воскли́кнула гро́мким го́лосом, и сказа́ла: благослове́нна Ты ме́жду жёнами, и благослове́н плод чре́ва Твоего́!

І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?

И отку́да э́то мне, что пришла́ Ма́терь Го́спода моего́ ко мне?

Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй!

И́бо когда́ го́лос приве́тствия Твоего́ дошёл до слу́ха моего́, взыгра́л младе́нец ра́достно во чре́ве моём.

Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“

И блаже́нна Уве́ровавшая, потому́ что соверши́тся ска́занное Ей от Го́спода.

А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа,

И сказа́ла Мари́я: вели́чит душа́ Моя́ Го́спода,

і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм,

и возра́довался дух Мой о Бо́ге, Спаси́теле Моём,

що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть,

что призре́л Он на смире́ние Рабы́ Свое́й, и́бо отны́не бу́дут ублажа́ть Меня́ все роды́;

бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе,

что сотвори́л Мне вели́чие Си́льный, и свя́то и́мя Его́;

і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́!

и ми́лость Его́ в роды́ родо́в к боя́щимся Его́;

Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́!

яви́л си́лу мы́шцы Свое́й; рассе́ял надме́нных помышле́ниями се́рдца их;

Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих,

низложи́л си́льных с престо́лов, и вознёс смире́нных;

удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м!

а́лчущих испо́лнил благ, и богатя́щихся отпусти́л ни с чем;

Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати,

воспри́нял Изра́иля, о́трока Своего́, воспомяну́в ми́лость,

як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“

как говори́л отца́м на́шим, к Авраа́му и се́мени его́ до ве́ка.

І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.

Пребыла́ же Мари́я с не́ю о́коло трёх ме́сяцев, и возврати́лась в дом свой.

А Єлисаветі настав час родити, — і сина вона породила.

Елисаве́те же наста́ло вре́мя роди́ть, и она́ родила́ сы́на.

І почули сусіди й роди́на її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішалися ра́зом із нею.

И услы́шали сосе́ди и ро́дственники её, что возвели́чил Госпо́дь ми́лость Свою́ над не́ю, и ра́довались с не́ю.

І сталося во́сьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йме́нням ба́тька його — Заха́рій.

В восьмо́й день пришли́ обре́зать младе́нца и хоте́ли назва́ть его́, по и́мени отца́ его́, Заха́риею.

І озвалася мати його та й сказала: „Ні, — нехай на́званий буде Іван!“

На э́то мать его́ сказа́ла: нет, а назва́ть его́ Иоа́нном.

А до неї сказали: „Таж у роди́ні твоїй нема жодного, який на́званий був тим ім'я́м!“

И сказа́ли ей: никого́ нет в родстве́ твоём, кто называ́лся бы сим и́менем.

І кива́ли до батька його, — як хотів би назвати його?

И спра́шивали зна́ками у отца́ его́, как бы он хоте́л назва́ть его́.

Попросивши ж табличку, написав він слова́: „Іван імення йому“. І всі дивувались.

Он потре́бовал доще́чку и написа́л: «Иоа́нн и́мя ему́». И все удиви́лись.

І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, — і він став говорити, благословляючи Бога!

И то́тчас разреши́лись уста́ его́ и язы́к его́, и он стал говори́ть, благословля́я Бо́га.

І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верхови́нах юдейських проне́слася чутка про це все.

И был страх на всех, живу́щих вокру́г них; и расска́зывали обо всём э́том по всей наго́рной стране́ Иуде́йской.

А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: „Чим то буде дитина оця?“ І Господня рука була з нею.

Все слы́шавшие положи́ли э́то на се́рдце своём и говори́ли: что бу́дет младе́нец сей? И рука́ Госпо́дня была́ с ним.

Його ж батько Захарій напо́внився Духом Святим, та й став пророкувати й казати:

И Заха́рия, оте́ц его́, испо́лнился Свято́го Ду́ха и проро́чествовал, говоря́:

„Благослове́нний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій!

благослове́н Госпо́дь Бог Изра́илев, что посети́л наро́д Свой и сотвори́л избавле́ние ему́,

Він ріг спасі́ння підні́с нам у домі Давида, Свого слуги,

и воздви́г рог спасе́ния нам в до́му Дави́да, о́трока Своего́,

як був заповів відвіку уста́ми святих пророків Своїх,

как возвести́л уста́ми бы́вших от ве́ка святы́х проро́ков Свои́х,

що від ворогі́в наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників,

что спасёт нас от враго́в на́ших и от руки́ всех ненави́дящих нас;

що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт,

сотвори́т ми́лость с отца́ми на́шими и помя́нет свято́й заве́т Свой,

що дотримає й нам ту прися́гу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю́ нашому,

кля́тву, кото́рою кля́лся Он Авраа́му, отцу́ на́шему, дать нам,

щоб ми, ви́зволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому

небоя́зненно, по избавле́нии от руки́ враго́в на́ших,

у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого.

служи́ть Ему́ в свя́тости и пра́вде пред Ним, во все дни жи́зни на́шей.

Ти ж, дитино, станеш пророком Всеви́шнього, бо будеш ходи́ти перед Господом, щоб дорогу Йому приготува́ти,

И ты, младе́нец, наречёшься проро́ком Всевы́шнего, и́бо преды́дешь пред лицо́м Го́спода пригото́вить пути́ Ему́,

щоб наро́ду Його дати пізнати спасі́ння у відпу́щенні їхніх гріхів,

дать уразуме́ть наро́ду Его́ спасе́ние в проще́нии грехо́в их,

через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав,

по благоутро́бному милосе́рдию Бо́га на́шего, кото́рым посети́л нас Восто́к свы́ше,

щоб світити всім тим, хто перебуває в те́мряві й тіні смерте́льній, щоб спрямува́ти наші ноги на дорогу спокою!“

просвети́ть сидя́щих во тьме и те́ни сме́ртной, напра́вить но́ги на́ши на путь ми́ра.

А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебува́ла в пустинях до дня свого з'я́влення перед Ізраїлем.

Младе́нец же возраста́л и укрепля́лся ду́хом, и был в пусты́нях до дня явле́ния своего́ Изра́илю.

« 16 глава 2 глава »