Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Огієнка → Переклад Хоменка

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

« 28 глава 2 глава »