Дії 1 глава

Дії святих апостолів
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

1-2 У першій своїй книзі, Теофіле, [1] я писав про вчинки і вчення Ісуса — від того часу, коли Він почав Свою службу, і до Його вознесіння на Небо. Але спершу Він обрав апостолів і дав їм Свій Заповіт через Святого Духа.

Пе́рвое ѹ҆́бѡ сло́во сотвори́хъ ѡ҆ всѣ́хъ, ѽ, ѳео́фїле, ѩ҆̀же нача́тъ ї҆и҃съ твори́ти же и҆ ѹ҆чи́ти

да́же до днѐ, въ ѻ҆́ньже, заповѣ́давъ а҆п҇лѡмъ дх҃омъ ст҃ы́мъ, и҆̀хже и҆збра̀, вознесе́сѧ:

Після Своєї смерті Ісус з’явився апостолам. Він дав їм чимало переконливих доказів того, що Він живий. Протягом сорока днів Ісус з’являвся їм і розповідав про Царство Боже.

пред̾ ни́миже и҆ поста́ви себѐ жи́ва по страда́нїи свое́мъ во мно́зѣхъ и҆́стинныхъ зна́менїихъ, де́нми четы́редесѧтьми ѩ҆влѧ́ѧсѧ и҆̀мъ и҆ гл҃ѧ ѩ҆̀же ѡ҆ цр҇твїи бж҃їи:

І одного разу, обідаючи з апостолами, Ісус наказав їм: «Не йдіть із Єрусалиму. Чекайте на те, що Отець Мій обіцяв. Та пам’ятайте, що ви почули це від Мене.

съ ни́миже и҆ ѩ҆ды́й повелѣ̀ и҆̀мъ ѿ ї҆ер҇ли́ма не ѿлѹча́тисѧ, но жда́ти ѡ҆бѣтова́нїѧ ѻ҆́ч҃а, є҆́же слы́шасте ѿ менє̀:

Бо Іоан хрестив людей водою, а ви будете хрещені Духом Святим. І мине не так багато днів, перш ніж це станеться».

ѩ҆́кѡ ї҆ѡа́ннъ ѹ҆́бѡ крести́лъ є҆́сть водо́ю, вы́ же и҆́мате крести́тисѧ дх҃омъ ст҃ы́мъ не по мно́зѣхъ си́хъ дне́хъ.

Тож коли апостоли зібралися разом, вони запитали Його: «Господи, чи повернеш ти цього разу царство Ізраїлю?»

Ѻ҆ни́ же ѹ҆̀бо соше́дшесѧ вопроша́хѹ є҆го̀, глаго́люще: гд҇и, а҆́ще въ лѣ́то сїѐ ѹ҆строѧ́еши ца́рствїе ї҆и҃лево;

Ісус відповів: «Вам не дано знати часи чи дні, що Отець встановив Своєю владою.

Рече́ же къ ни҄мъ: нѣ́сть ва́ше разѹмѣ́ти времена̀ и҆ лѣ҄та, ѩ҆̀же ѻ҆ц҃ъ положѝ во свое́й вла́сти:

Але ви одержите силу, коли Дух Святий зійде на вас. Ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії, і по всій землі».

но прїи́мете си́лѹ, наше́дшѹ ст҃о́мѹ дх҃ѹ на вы̀, и҆ бѹ́дете мѝ свидѣ́тєлїе во ї҆ер҇ли́мѣ же и҆ во все́й ї҆ѹде́и и҆ самарі́и и҆ да́же до послѣ́днихъ землѝ.

Після цих слів Ісус на очах у апостолів був узятий на Небо. І хмара сховала Його від їхнього зору.

И҆ сїѧ҄ ре́къ, зрѧ́щымъ и҆̀мъ взѧ́тсѧ, и҆ ѡ҆́блакъ под̾ѧ́тъ є҆го̀ ѿ ѻ҆́чїю и҆́хъ.

Апостоли пильно вдивлялися в небо, де Він зник, коли раптом поруч із ними з’явилися двоє чоловіків у білому вбранні.

И҆ є҆гда̀ взира́юще бѧ́хѹ на не́бо, и҆дѹ́щѹ є҆мѹ̀, и҆ сѐ, мѹ҄жа два̀ ста́ста пред̾ ни́ми во ѻ҆де́жди бѣлѣ̀,

Вони сказали: «Люди з Ґалилеї, чому ви стоїте тут, вдивляючись у небеса? Ісус, Який був узятий від вас на Небо, повернеться. І це буде так само, як ви бачили, коли Він вознісся на Небеса».

ѩ҆̀же и҆ реко́ста: мѹ́жїе галїле́йстїи, что̀ стоитѐ зрѧ́ще на не́бо; се́й ї҆и҃съ, вознесы́йсѧ ѿ ва́съ на нб҃о, та́кожде прїи́детъ, и҆́мже ѡ҆́бразомъ ви́дѣсте є҆го̀ и҆дѹ́ща на нб҃о.

Після того апостоли пішли з Оливної гори до Єрусалиму, яка знаходилася на відстані приблизно одного кілометра [2] від міста.

(За҄ 2.) Тогда̀ возврати́шасѧ во ї҆ер҇ли́мъ ѿ горы̀ нарица́емыѧ є҆леѡ́нъ, ѩ҆́же є҆́сть бли́з̾ ї҆ер҇ли́ма, сѹббѡ́ты и҆мѹ́щїѧ пѹ́ть.

Повернувшись, вони зайшли до кімнати, де на той час мешкали. То були Петро, Іоан, Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфіїв та Симон-Зилот і Юда, син Якова.

И҆ є҆гда̀ внидо́ша, взыдо́ша на го́рницѹ, и҆дѣ́же бѧ́хѹ пребыва́юще, пе́тръ же и҆ ї҆а́кѡвъ, и҆ ї҆ѡа́ннъ и҆ а҆ндре́й, фїлі́ппъ и҆ ѳѡма̀, варѳоломе́й и҆ матѳе́й, ї҆а́кѡвъ а҆лфе́овъ и҆ сі́мѡнъ зилѡ́тъ и҆ ї҆ѹ́да ї҆а́кѡвль:

Всі вони постійно молилися разом. З ними було й кілька жінок, а також Марія, Ісусова мати, і Його брати.

сі́и всѝ бѧ́хѹ терпѧ́ще є҆динодѹ́шнѡ въ моли́твѣ и҆ моле́нїи, съ жена́ми и҆ мр҃і́ею мт҃рїю ї҆и҃совою и҆ съ бра́тїею є҆гѡ̀.

Через кілька днів відбулося зібрання Ісусових послідовників (їх налічувалося близько 120 чоловік). Петро підвівся і сказав:

И҆ во дни҄ ты҄ѧ воста́въ пе́тръ посредѣ̀ ѹ҆чн҃къ, речѐ,

«Брати і сестри мої, мусило збутися те, що Дух Святий проголосив у Святому Писанні через Давида про Юду, який привів тих, хто схопили Ісуса.

бѣ́ же и҆ме́нъ наро́да вкѹ́пѣ ѩ҆́кѡ сто̀ и҆ два́десѧть: мѹ́жїе бра́тїе, подоба́ше сконча́тисѧ писа́нїю семѹ̀, є҆́же предречѐ дх҃ъ ст҃ы́й ѹ҆сты҄ дв҃довыми ѡ҆ ї҆ѹ́дѣ, бы́вшемъ вождѝ є҆́мшымъ ї҆и҃са:

Він був одним із нас і мав свою частку в тій справі, якій ми служимо».

ѩ҆́кѡ причте́нъ бѣ̀ съ на́ми и҆ прїѧ́лъ бѧ́ше жре́бїй слѹ́жбы сеѧ̀:

(Цей чоловік одержав гроші за свій злочин і придбав на них шмат землі. Але він впав униз головою, і тіло його луснуло, аж нутрощі вивалилися.

се́й ѹ҆̀бо стѧжа̀ село̀ ѿ мзды̀ непра́ведныѧ, и҆ ни́цъ бы́въ просѣ́десѧ посредѣ̀, и҆ и҆злїѧ́сѧ всѧ̀ ѹ҆тро́ба є҆гѡ̀:

Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима. Тож поле це стало називатися їхньою мовою «Акельдама», що означає «Криваве поле»).

и҆ разѹ́мно бы́сть всѣ́мъ живѹ́щымъ во ї҆ер҇ли́мѣ, ѩ҆́кѡ нарещи́сѧ селѹ̀ томѹ̀ свои́мъ и҆́хъ ѧ҆зы́комъ [а҆келдама̀], є҆́же є҆́сть [село̀ кро́ве]:

Петро сказав: «Адже так сказано в книзі Псалмів про Юду: „Нехай спустошена буде його оселя, і ніхто хай не житиме в ній”. І ще сказано: „Нехай інший візьме на себе його служіння”.

пи́шетсѧ бо въ кни́зѣ ѱало́мстѣй: да бѹ́детъ дво́ръ є҆гѡ̀ пѹ́стъ, и҆ да не бѹ́детъ живѹ́щагѡ въ не́мъ, и҆ є҆пі́скопство є҆гѡ̀ да прїи́метъ и҆́нъ:

21-22 Отже, необхідно обрати одного з тих, хто був серед нас весь той час, коли Господь Ісус був з нами — від Іоанового хрещення й до часу, коли Ісус був вознесений на Небеса. Цей обраний чоловік мусить стати разом з нами свідком Ісусового воскресіння».

подоба́етъ ѹ҆̀бо ѿ сходи́вшихсѧ съ на́ми мѹже́й во всѧ́ко лѣ́то, въ не́же вни́де и҆ и҆зы́де въ на́съ гд҇ь ї҆и҃съ,

наче́нъ ѿ креще́нїѧ ї҆ѡа́ннова да́же до днѐ, въ ѻ҆́ньже вознесе́сѧ (на нб҃о) ѿ на́съ, свидѣ́телю воскр҇нїѧ є҆гѡ̀ бы́ти съ на́ми є҆ди́номѹ ѿ си́хъ.

Запропоновано було двох: Йосипа, якого називали Варсавою (він був також відомий під іменем Юст), та Маттія.

И҆ поста́виша два̀, ї҆ѡ́сифа нарица́емаго [варса́вѹ], и҆́же нарече́нъ бы́сть [ї҆ѹ́стъ], и҆ матѳі́а,

24-25 Потім вони почали молитися такими словами: «Господи, Тобі відомі серця всіх людей. Покажи нам, кого з цих двох Ти обрав взяти на апостольську службу, яку Юда залишив, щоб іти туди, куди йому належало».

и҆ помоли́вшесѧ рѣ́ша: ты̀, гд҇и, срдцевѣ́дче всѣ́хъ, покажѝ, є҆го́же и҆збра́лъ є҆сѝ ѿ сею̀ двою̀ є҆ди́наго,

прїѧ́ти жре́бїй слѹже́нїѧ сегѡ̀ и҆ а҆п҇лства, и҆з̾ негѡ́же и҆спадѐ ї҆ѹ́да, и҆тѝ въ мѣ́сто своѐ.

І апостоли кинули жереб між двома, й він упав на Маттія. Тож він долучився до одинадцяти апостолів.

И҆ да́ша жрє́бїѧ и҆́ма, и҆ падѐ жре́бїй на матѳі́а, и҆ причте́нъ бы́сть ко є҆динона́десѧти а҆п҇лѡмъ.

« 21 глава 2 глава »