Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

 
 

Вітання від Якова, слуги Всевишнього Бога і Господа Ісуса Христа, всім Божим людям,[1] розпорошеним по світу!
 
Ї҆а́кѡвъ, бг҃ѹ и҆ гд҇ѹ ї҆и҃сѹ хр҇тѹ̀ ра́бъ, ѻ҆бѣмана́десѧте колѣ́нома, и҆̀же въ разсѣ́ѧнїи, ра́доватисѧ.

Брати і сестри мої, вважайте для себе за радість велику, коли на долю вашу випадають різні випробування.
 
Всѧ́кѹ ра́дость и҆мѣ́йте, бра́тїе моѧ҄, є҆гда̀ во и҆скѹшє́нїѧ впа́даете разли҄чна,

Бо ви ж знаєте, що віра, проходячи через випробування, народжує терпіння.
 
вѣ́дѧще, ѩ҆́кѡ и҆скѹше́нїе ва́шеѧ вѣ́ры содѣ́ловаетъ терпѣ́нїе:

Нехай ваше терпіння якнайкраще себе виявляє у всьому, що ви робите. Тож ви зможете стати досконалими й довершеними, щоб нічого вам не бракувало.
 
терпѣ́нїе же дѣ́ло соверше́нно да и҆́мать, ѩ҆́кѡ да бѹ́дете соверше́нни и҆ всецѣ́ли, ни въ че́мже лише́ни.

Отже, якщо комусь із вас бракує мудрості, то нехай просить у Бога. Він щедро і з радістю дарує всім людям і не дорікає нікому.
 
А҆́ще же кто̀ ѿ ва́съ лише́нъ є҆́сть премѹ́дрости, да про́ситъ ѿ даю́щагѡ бг҃а всѣ҄мъ нелицепрїе́мнѣ и҆ не поноша́ющагѡ, и҆ да́стсѧ є҆мѹ̀.

Але треба просити з вірою і без сумнівів. Той, хто сумнівається, подібний до хвилі морської, яку ганяє і носить вітер.
 
Да про́ситъ же вѣ́рою, ничто́же сѹмнѧ́сѧ: сѹмнѧ́йсѧ бо ѹ҆подо́бисѧ волне́нїю морско́мѹ, вѣ҄тры возмета́емѹ и҆ развѣва́емѹ.

Нехай така людина й не сподівається щось дістати від Господа,
 
Да не мни́тъ бо человѣ́къ ѡ҆́нъ, ѩ҆́кѡ прїи́метъ что̀ ѿ бг҃а.

бо вона думає про різні справи одночасно і ніколи не може вирішити, що їй далі робити.
 
Мѹ́жъ двоедѹ́шенъ неѹстро́енъ во всѣ́хъ пѹте́хъ свои́хъ.

Якщо віруючий бідний, нехай пишається з того, що Бог дав йому духовне багатство.[2]
 
Да хва́литсѧ же бра́тъ смире́нный въ высотѣ̀ свое́й,

А багатий нехай пишається з приниження свого, бо дні його минуть, [3] наче дика квітка.
 
бога́тый же во смире́нїи свое́мъ, занѐ ѩ҆́коже цвѣ́тъ тра́вный мимои́детъ:

Як сонце сходить і спека настає, квітка в’яне, цвіт її опадає, і краса зникає, так само й багатий загине разом зі справами своїми.
 
возсїѧ́ бо со́лнце со зно́емъ, и҆ и҆зсѹшѝ травѹ̀, и҆ цвѣ́тъ є҆ѧ̀ ѿпадѐ, и҆ благолѣ́пїе лица̀ є҆ѧ̀ поги́бе: си́це и҆ бога́тый въ хожде́нїи свое́мъ ѹ҆вѧда́етъ.

Щаслива та людина, яка стоїть перед спокусами і залишається непохитною, бо як подолає їх, то дістане вінець життя вічного, якого Бог обіцяв тим, хто любить Його.
 
Бл҃же́нъ мѹ́жъ, и҆́же претерпи́тъ и҆скѹше́нїе: занѐ и҆скѹ́сенъ бы́въ, прїи́метъ вѣне́цъ жи́зни, є҆го́же ѡ҆бѣща̀ бг҃ъ лю́бѧщымъ є҆го̀.

Ніхто у спокусі не повинен казати: «Це мене Бог спокушає». Бог не має нічого спільного зі злом. Він ніколи нікого не спокушає.
 
Никто́же и҆скѹша́емь да глаго́летъ, ѩ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆скѹша́емь є҆́смь: бг҃ъ бо нѣ́сть и҆скѹси́тель ѕлы҄мъ {и҆скѹша́емь ѕлы́ми}, не и҆скѹша́етъ же то́й никого́же,

Спокушають людину її ж власні бажання, які зваблюють і затягують її.
 
кі́йждо же и҆скѹша́етсѧ, ѿ своеѧ̀ по́хоти влеко́мь и҆ прельща́емь:

Тоді бажання породжують гріх, а гріх, як утвердиться, породжує смерть.
 
та́же по́хоть заче́нши ражда́етъ грѣ́хъ, грѣ́хъ же содѣ́ѧнъ ражда́етъ сме́рть.

Брати і сестри мої любі, не дозволяйте обдурювати себе.
 
Не льсти́тесѧ, бра́тїе моѧ҄ возлю́бленнаѧ:

Кожен добрий і довершений дар приходить згори, від Отця, Який створив усі світила небесні. Бог є постійним і незмінним.
 
всѧ́ко даѧ́нїе бл҃го и҆ всѧ́къ да́ръ соверше́нъ свы́ше є҆́сть, сходѧ́й ѿ ѻ҆ц҃а̀ свѣ́тѡвъ, ѹ҆ негѡ́же нѣ́сть премѣне́нїе, и҆лѝ преложе́нїѧ стѣ́нь.

Він назвав нас дітьми Своїми в Посланні істинному, щоб стали ми найважливішими з усіх Його створінь.
 
Восхотѣ́въ бо породѝ на́съ сло́вомъ и҆́стины, во є҆́же бы́ти на́мъ нача́токъ нѣ́кїй созда́нїємъ є҆гѡ̀.

Пам’ятайте це, брати і сестри мої: намагайтеся більше слухати, ніж говорити, і не піддавайтеся гніву.
 
(За҄ 51.) Тѣ́мже, бра́тїе моѧ҄ возлю́бленнаѧ, да бѹ́детъ всѧ́къ человѣ́къ ско́ръ ѹ҆слы́шати (и҆) ко́сенъ глаго́лати, ко́сенъ во гнѣ́въ,

Гнів людський стоїть на заваді життю праведному, якого вимагає Бог.
 
гнѣ́въ бо мѹ́жа, пра́вды бж҃їѧ не содѣ́ловаетъ.

Отож відкиньте усіляку нечистоту й зло в своєму житті, яких так багато. Прийміть покірливо вчення Боже, що посіяне в серцях ваших і може спасти душі ваші.
 
Сегѡ̀ ра́ди ѿло́жше всѧ́кѹ скве́рнѹ и҆ и҆збы́токъ ѕло́бы, въ кро́тости прїими́те всажде́нное сло́во, могѹ́щее сп҇тѝ дѹ́шы ва́шѧ.

Виконуйте Слово Боже, а не лише слухайте Його, бо інакше ви обдурюєте самі себе.
 
Быва́йте же творцы̀ сло́ва, а҆ не то́чїю слы́шатєли, прельща́юще себѐ самѣ́хъ.

Хто тільки слухає Слово Боже, та не виконує його, той подібний до людини, яка дивиться на своє відображення в дзеркалі.
 
Занѐ а҆́ще кто̀ є҆́сть слы́шатель сло́ва, а҆ не творе́цъ, таковы́й ѹ҆подо́бисѧ мѹ́жѹ смотрѧ́ющѹ лицѐ бытїѧ̀ своегѡ̀ въ зерца́лѣ:

Вона пильно дивиться на себе, а як відійде, тієї ж миті забуде, як виглядає.
 
ѹ҆смотри́ бо себѐ и҆ ѿи́де, и҆ а҆́бїе забы̀, како́въ бѣ̀.

Досконалий Закон Божий несе свободу людям. І той, хто уважно вивчає його й живе згідно з ним, хто втілює його в своє життя, а не просто, вислухавши, забуває, той неодмінно отримає благословення Боже.
 
Прини́кїй же въ зако́нъ соверше́нъ свобо́ды, и҆ пребы́въ, се́й не слы́шатель забы́тливъ бы́въ, но творе́цъ дѣ́ла, се́й бл҃же́нъ въ дѣ́ланїи свое́мъ бѹ́детъ.

Якщо хтось вважає себе побожним, та не вгамовує язика свого, він лише обманює себе. Побожність цієї людини нічого не варта.
 
А҆́ще кто̀ мни́тсѧ вѣ́ренъ бы́ти въ ва́съ, и҆ не ѡ҆бѹздова́етъ ѧ҆зы́ка своегѡ̀, но льсти́тъ се́рдце своѐ, сегѡ̀ сѹ́етна (є҆́сть) вѣ́ра.

Побожність же, чиста й непорочна перед Богом і Отцем, виявляється в піклуванні про вдів та сиріт, які знаходяться в скруті, та у збереженні себе самого у чистоті від лихого світу.
 
Вѣ́ра бо чт҇а̀ и҆ нескве́рна пред̾ бг҃омъ и҆ ѻ҆ц҃е́мъ сїѧ̀ є҆́сть, є҆́же посѣща́ти си́рыхъ и҆ вдови́цъ въ ско́рбѣхъ и҆́хъ, (и҆) нескве́рна себѐ блюстѝ ѿ мі́ра.



2007–2024. Сделано с любовью для любящих и ищущих Бога. Если у вас есть вопросы или пожелания, то пишите нам: bible-man@mail.ru.